Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
“рагед≥¤ закоханих ≤вана та ћар≥чки (за пов≥стю ћ. оцюбинського "“≥н≥ забутих предк≥в" (I вар≥ант)
—в≥това л≥тература маЇ у своњй скарбниц≥ багато ≥стор≥й траг≥чного коханн¤, багато закоханих героњв, мр≥њ ¤ких так ≥ не зд≥йснилис¤. “р≥стан та ≤зольда, –омео та ƒжульЇтта, ѕаоло та ‘ранческа ≥ ще багато-багато закоханих, ¤ких розлучила чи дол¤, чи зл≥сть та ненависть ≥нших людей. ћихайло оцюбинський додав до цього перел≥ку ще одну пару Ч ≤вана та ћар≥чку, с≥льських парубка та д≥вчину з берег≥в „еремоша, ¤к≥, на в≥дм≥ну в≥д заклопотаного своњми справами та буденн≥стю оточенн¤, мали поетичн≥ душ≥, чутлив≥ серц¤.
≤ван в≥д самого свого народженн¤ вид≥л¤вс¤ серед ≥нших д≥тей, в≥н поводивс¤ ≥накше, був чужим у гуцульському св≥т≥, де ≥снували своњ закони й ч≥тко визначений погл¤д на вс≥ ¤вища та под≥њ. ћати нав≥ть неодноразово замислювалас¤, а чи свою дитину вона виховуЇ, чи не Ђвстигла хитра б≥сиц¤ обм≥н¤ти њњ дитину на своЇ б≥сен¤ї. Ќезвичайною, несхожою на вс≥х була ≥ ћар≥чка. «гадаймо лише сцену зустр≥ч≥ двох д≥тей: д≥вчинка не заплакала, коли ≤ван вдарив њњ та викинув у воду њњ к≥сники, а почала прив≥тно розмовл¤ти та пригостила кривдника цукеркою.
≤ван та ћар≥чка, ¤к ≥ славнозв≥сн≥ –омео та ƒжульЇтта, були представниками двох ворогуючих род≥в Ч √утенюк≥в та ѕал≥йчук≥в, ненависть м≥ж ¤кими була такою давньою, що вже н≥хто, не пам'¤тав, зв≥дк≥л¤ вона п≥шла. ѕроте, на в≥дм≥ну в≥д Ўексп≥ра, украњнський письменник не акцентуЇ увагу на ц≥й ворожнеч≥ Ч двоЇ закоханих змогли об≥йти њњ, њхнЇ коханн¤ довгий час залишалос¤ таЇмним, батьки н≥чого про нього не знали ≥ не втручалис¤ в стосунки ≤вана та ћар≥чки.
’лопчик та д≥вчинка зростали разом: випасали ¤гн¤т, б≥гали л≥сами та луками, купалис¤ у р≥чц≥, гралис¤ та веселилис¤. ѕоступово њхн¤ дит¤ча дружба переросла у м≥цне ≥, з погл¤ду ≥нших людей, ¤кесь незвичайне коханн¤. ¬они обоЇ були тонк≥, творчо обдарован≥ натури Ч ≤ван пречудово грав на фло¤р≥, а ћар≥чка складала п≥сн≥. ≤ в ц≥й музиц≥, у цих п≥сн¤х виливалас¤ вс¤ сила њхнього коханн¤. ѕонад усе ≤ван хот≥в одружитис¤ з ћар≥чкою та змушений був ≥ти в найми далеко в≥д р≥дного села. “¤жко йому було розлучатис¤ з коханою, та й д≥вчина передчувала недобре, проводжала милого сумними сп≥ваночками:
√ой ви мете, сп≥ваночки,
√орами сп≥вали,
я си буду, молоденька,
—льозами вмивати.
Ќе було жодного дн¤ п≥д час ≤ванового л≥туванн¤ на полонин≥, щоб не згадав в≥н ћар≥чку, вона приходила до нього ув≥ сн≥, не залишала його думок, в≥н чув њњ голос. —ерце закоханого в≥дразу в≥дчуло, що з д≥вчиною сталос¤ щось погане, Ч посп≥шав ≤ван з полонини додому, та не застав ћар≥чки живою. «ла дол¤, а не ворогуюч≥ родини розлучила закоханих Ч забрав д≥вчину „еремош.
¬ажко сприйн¤в ≤ван зв≥стку про загибель коханоњ: Ђ¬еликий жаль вхопив ≤вана за серце. «разу його т¤гло скочити з≥ скел≥ у крут≥ги: ЂЌа, жери ≥ мене!ї. јле потому щемл¤чий тусок погнав його в гори, дал≥ од р≥чкиї.
ƒ≥йсно, надзвичайним було њхнЇ коханн¤, про нього складали сп≥ванки, Ђ¤к≥ роз≥йшлис¤ по горахї. ј ≤ван так ≥ не зм≥г вгамувати св≥й б≥ль, намагавс¤ в≥н жити звичайним житт¤м, одруживс¤, зав≥в господарство, та н≥чого не вийшло, бо десь далеко, за межею цього св≥ту чекала його ћар≥чка Ч Їдине ≥ справжнЇ коханн¤. ≤ в≥н п≥шов до нењ, дозволив мавц≥, що прийн¤ла подобу коханоњ, завести себе далеко в гори, не жаль було ≤ванов≥ розлучатис¤ з житт¤м, ¤ке стало порожн≥м п≥сл¤ смерт≥ д≥вчини.
“ак, це було велике, але й траг≥чне коханн¤, ¤ке пройшло випробуванн¤ не т≥льки розлукою, але й смертю. я думаю, що розкађзана оцюбинським ≥стор≥¤ цього коханн¤ зайн¤ла належне м≥сце серед перлин св≥товоњ л≥тератури.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю оцюбинського ћихайла
