Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
“рагед≥¤ закоханих ≤вана та ћар≥чки (за пов≥стю ћ. оцюбинського "“≥н≥ забутих предк≥в" (II вар≥ант)
ѕов≥сть Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї Ї справжньою перлиною украњнськоњ класичноњ л≥тератури. ќдночасно цей тв≥р Ї ≥ своЇр≥дною даниною новим теч≥¤м Ївропейськоњ л≥тератури, естетикою ¤ких так ц≥кавивс¤ письменник. ” пов≥ст≥ оцюбинський намагавс¤ вт≥лити естетичну концепц≥ю краси людського бутт¤, вписаного в житт¤ природне, наповнене насолодою мистецтва й чистого почутт¤. ≤стор≥¤ коханн¤ ≤вана та ћар≥чки, головних героњв пов≥ст≥, виходить за рамки Ђобразкаї гуцульського побуту, набуваючи загальнолюдського звучанн¤, глибокого значенн¤ дл¤ кожноњ людини.
ћ. оцюбинський зовс≥м не ≥деал≥зуЇ природне житт¤ своњх героњв, хоч ≥ протиставл¤Ї його способу житт¤ таких людей, ¤к ѕалагна ≥ ёра, ц≥лком занурених у побутов≥ ≥нтереси, бажанн¤ збагаченн¤. ќднак письменник не ставить соб≥ за мету ≥ викритт¤ ¤когось соц≥ального стану. ћен≥ вдаЇтьс¤, що так≥ реал≥њ ≥ завданн¤ загалом неактуальн≥ дл¤ його твору, оск≥льки в≥н намагаЇтьс¤ перш за все розкрити глибоку специф≥ку людськоњ душ≥, переживанн¤ представника народу, мисленн¤ ¤кого проникнуте м≥фолог≥зац≥Їю св≥тосприйн¤тт¤, занурене у св≥т прадавн≥й, естетизований ≥ оживлений.
≤з самого початку пов≥ст≥ автор п≥дкреслюЇ незвичайн≥сть свого головного геро¤, його в≥докремлен≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть в≥д оточуючих: Ђ...≤ван все плакав, кричав по ночах, погано р≥с ≥ дививс¤ на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривоз≥ одвертала од нього оч≥. Ќе раз з л¤ком думала нав≥ть, що то не од нењ дитина. Ќе Ђсокотилас¤ї баба при злогах, не обкурила десь хати, не засв≥тила св≥чки, ≥ хитра б≥сиц¤ встигла обм≥н¤ти њњ дитину на своЇ б≥сен¤ї. ≤ван весь час прагнув втекти з хати та мандрувати десь л≥сами, хот≥в самоти, щоб вивчати св≥т навколо, видобувати ≥з себе мелод≥ю. ѕрироду сприймав ¤к живу ≥стоту, м≥г зустр≥ти серед л≥су то чугайстра, то н¤вок, русалок, бачив щезника: Ђ¬есь св≥т був ¤к казка, повна чудес, таЇмнича, ц≥кава й страшнаї. ∆итт¤ ≤вана круто м≥н¤Їтьс¤ з того моменту, ¤к в≥н Ђпобачив стр≥чу двох ворожих род≥вї. —аме тод≥ зустр≥в в≥н ћар≥чку ≥ перестав бути самотн≥й: Ђ“од≥ д≥вчинка, з≥гнута вс¤, подивилась на нього сп≥длоба ¤кимсь глибоким зором чорних матових очей ≥ спок≥йно сказала: ЂЌ≥ чьо... ¬ мене Ї друг≥... май л≥пш≥ї. ћар≥чка з першого ж моменту знайомства з ≤ваном ви¤вл¤Ї ¤кесь в≥дв≥чне ж≥ноче св¤те всепрощенн¤, через ¤ке ≤ван очищуЇтьс¤, робитьс¤ добр≥шим, щедр≥шим. ћов чиста вода, омиваЇ вона своЇю добротою його самотню душу, перетворюЇ ѕ. ≤вана й ћар≥чку ЇднаЇ ще й п≥сн¤, робл¤чи њх ще ближчими, зрозум≥л≥шими одне одному. ≤ван граЇ на фло¤р≥, ћар≥чка сп≥ваЇ Ч ось вона, ≥дил≥¤ поЇднанн¤ душ через п≥сню й мелод≥ю. ћожемо пор≥вн¤ти цей елемент сюжету також з роллю п≥сн≥ у ЂЋ≥сов≥й п≥сн≥ї Ћес≥ ”крањнки.
јле дл¤ розвитку стосунк≥в ≤вана та ћар≥чки важливу рол≥ в≥д≥граЇ й те тло, на ¤кому вони ≥снують, оск≥льки саме обставини
колись об'Їднали њх, вони ж њх ≥ роз'Їднали. ќдн≥Їю з центральних сюжетних л≥н≥й пов≥ст≥ Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї Ї в≥дтворенн¤ проблеми поступовоњ руйнац≥њ та намаганн¤ збереженн¤ роду, родовоњ св≥домост≥. ÷¤ проблема розгл¤даЇтьс¤ письменником у загальнолюдському контекст≥, оск≥льки передв≥чна св≥дом≥сть родовоњ людини, вписана в контекст нац≥окультури, протистоњть цив≥л≥зац≥њ ¤к сил≥ механ≥зовано-руйн≥вн≥й. ” пов≥ст≥ проблема ¤скраво в≥дтворена через ворожнечу двох род≥в: ѕал≥йчук≥в, до ¤кого належав ≤ван, ≥ √утенюк≥в, з ¤кого походила ћар≥чка. ƒо реч≥, матер≥али досл≥джень св≥дчать, що цей сюжет вз¤тий письменником з реального житт¤ Ч протисто¤нн¤ двох гуцульських род≥в.
¬ажко не пом≥тити також, що мотив поЇднанн¤ закоханих всупереч бажанню ворогуючих родин Ї своЇр≥дним св≥товим мандр≥вним л≥тературним мотивом. —аме тому ми можемо сп≥вставити фабулу пов≥ст≥ з фабулою Ђ–омео ≥ ƒжульЇттиї Ўексп≥ра. “ак само юн≥ закохан≥ зустр≥чаютьс¤ таЇмно в≥д батьк≥в, так само смерть не дала њм поЇднатис¤. ≤ так само ми ставимо соб≥ питанн¤: чи могли закохан≥ бути разом, чи њхнЇ чисте коханн¤ не варто було зводити до побутового р≥вн¤? ÷≥ питанн¤ залишимо на розсуд кожного з читач≥в...
≤ван мусив покинути кохану, ≥ розлука њхн¤ була важкою: Ђ≤ван слухав тоненький д≥вочий голос ≥ думав, що вона давно вже зас≥¤ла гори сп≥ванками своњми, що њх сп≥вають л≥си й с≥ножат≥, грун≥ й полонини, дзвон¤ть потоки ≥ висп≥вуЇ сонце... јле прийде пора, в≥н поверне до нењ, ≥ вона знов позбираЇ сп≥ванки, щоб було одбуть чим вес≥лл¤...ї “а не судилос¤ бути разом ≤ванов≥ та ћар≥чц≥. ≤ чи випадково це дл¤ сюжету пов≥ст≥? ≤ван н≥би серцем в≥дчув трагед≥ю, ¤ка сталас¤ з коханою, бо почув раптом в л≥с≥ њњ голос, ≥ кликав той голос його до страшноњ безодн≥, немов д≥вчина хот≥ла забрати його ≥з собою. ≤ п≥сл¤ смерт≥ њњ не вмерло коханн¤, не роз'Їдналис¤ њхн≥ серц¤. ћар≥чка гине серед повен≥ за день до поверненн¤ ≤вана, немов дол¤ не даЇ њм щаст¤. ¬ода в цьому випадку в≥д≥граЇ роль страшноњ роз'Їднуючоњ стих≥њ, тому ≤ван ≥ т≥каЇ в≥д нењ: Ђ¬еликий жаль вхопив ≤вана за серце. «разу його т¤гло скочити з скел≥ в крут≥ж: ЂЌа, жери ≥ мене!ї. јле потому щемл¤чий тусок погнав його в гори, дал≥ од р≥чки. «атул¤в вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що приђйн¤в в себе останнЇ диханн¤ його ћар≥чкиї. ≤ хлопець з жалю одружуЇтьс¤ з нелюбою йому ѕалатною. ÷е зовс≥м чужий, скаж≥мо, дл¤ Ђ–омео ≥ ƒжульЇттиї х≥д, але такий, що вже об≥граний дещо ≥накше в ЂЋ≥сов≥й п≥сн≥ї. «даЇтьс¤, що ≤ван продовжуЇ жити п≥сл¤ смерт≥ коханоњ, але в≥н помираЇ серцем, не живе, а просто живот≥Ї, коханн¤ не торкаЇтьс¤ б≥льше його серц¤, бо в ньому Ї т≥льки ћар≥чка: Ђ„и в≥н кохав ѕалатну? “ака думка н≥коли не займала його голови. ¬≥н іазда, вона іаздин¤, ≥ хоч д≥тей у них не було, зате була худ≥бка Ч чого ж ще б≥льше?ї.
ѕо-справжньому ЂоживаЇї ≤ван, ¤к це не дивно, т≥льки п≥сл¤ своЇњ смерт≥, коли загинув у л≥с≥ через ћар≥чку-н¤вку, що прийшла за ним, бо не могла залишити самого на цьому св≥т≥: Ђ¬≥н вже забув обережн≥сть. —какав по кам≥нн¤х, ¤к дикий баран, ледве ловл¤чи в≥ддих одкритим ротом, кал≥чив руки ≥ ноги, припадав грудьми до гостроњ скел≥, тратив часами ірунт п≥д ногами ≥ кр≥зь гар¤чий туђман бажанн¤, в ¤кому котивс¤ в долину, чув т≥льки, ¤к його наглить дорогий голос...ї Ќедарма похорон ≤вана переростаЇ в ¤кесь веселе гул¤нн¤ ≥з жартами ≥ реготами. Ќема чого плакати: ≤ван тепер став щасливий.
«ображуючи траг≥чне коханн¤ ≤вана й ћар≥чки, що Ї символами природноњ чистоти людськоњ душ≥, письменник поступово переводить його в прост≥р нереальний, м≥фолог≥чний, н≥би вивод¤чи за меж≥ конкретного простору й часу, конкретноњ життЇвоњ ситуац≥њ. “ак, кохан≥ мають бути разом, в цьому житт≥ чи в ≥ншому, бо коханн¤, ¤кщо воно справжнЇ, незнищенне.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю оцюбинського ћихайла
