Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ћоњ враженн¤ в≥д пов≥ст≥ ћ. оцюбинського "“≥н≥ забутих предк≥в" (I вар≥ант)
ћен≥ дуже сподобалась пов≥сть ћихайла оцюбинського Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї. я вважаю, що цей тв≥р Ї перлиною не т≥льки украњнськоњ, а й св≥товоњ л≥тератури. « перших же р¤дк≥в в≥н повн≥стю захоплюЇ увагу читача. ѕочинаючи читати, ти забуваЇш, де знаходишс¤, вже не пом≥чаЇш н≥чого пор¤д, тебе повн≥стю поглинаЇ цей талановитий, майстерно написаний тв≥р. ћихайло оцюбинський не був родом з арпат, але в≥н так ретельно вивчив житт¤ гуцул≥в, њхн≥ обр¤ди та звичањ, зм≥г так добре в≥дтворити навколишню природу, що складаЇтьс¤ враженн¤, н≥би писав в≥н про знайомих з дитинства людей, про р≥дн≥ пейзаж≥. ћабуть, саме в цьому ≥ ви¤вл¤Їтьс¤ талант.
ћальовнича природа арпат з високими горами, стрункими смереками та стр≥мким „еремошем постаЇ на стор≥нках пов≥ст≥. ј ¤к≥ люди тут живуть! ћен≥ дуже ц≥каво було читати про побут, звичањ та обр¤ди гуцул≥в, цей тв≥р в≥дкрив мен≥ багато нового. —клалос¤ таке враженн¤, що верховинц≥ жили у ¤комусь чар≥вному, казковому св≥т≥, вони щиро в≥рили у присутн≥сть злих та добрих дух≥в у природ≥, могли побачити ≥ чугайстра, ≥ мавку, ≥ зовс≥м не бо¤лис¤ цього, навпаки, сприймали це, ¤к звичайну под≥ю. ћен≥ сподобалос¤, що письменник поставивс¤ до всього цього дуже серйозно, не намагавс¤ довести читачам, що це все вигадки, що сел¤ни в≥рили в це через неграмотн≥сть або в≥дстал≥сть в≥д цив≥л≥зац≥њ. ѕишучи про св≥т гуцул≥в, оцюбинський сам н≥би став одним з них, перейн¤в њх св≥тогл¤д, њхн≥ в≥руванн¤, а читач не в≥дчуваЇ присутност≥ осв≥ченого автора, ¤кий знаЇ, що мавок не ≥снуЇ, що душ≥ померлих не приход¤ть на р≥здв¤ну вечерю.
≤ ми, читаючи Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї, також залучаЇмос¤ до цього маг≥чного св≥ту, починаЇмо в≥рити у все, про що пише оцюбинський. јле сл≥д зазначити, що письменник зовс≥м не ≥деал≥зуЇ св≥т гуцул≥в, не позбавл¤Ї його ознак реальност≥: тут також Ї злиденн≥сть, важка робота, смерть, ненависть ≥ ворожнеча, проте Ї тут ≥ коханн¤. ≤ це коханн¤ долаЇ вс≥ перешкоди, його не зупин¤Ї ан≥ ворожнеча двох род≥в, ан≥ розлука, ан≥ нав≥ть смерть.
Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї Ч це не т≥льки тв≥р про гуцульське житт¤, це ще, ¤к ¤ гадаю, ода високому, сильному, справжньому коханню. ќбрази ≤вана та ћар≥чки в≥дразу привернули мою увагу своЇю незвичайн≥стю. якщо св≥т гуцул≥в можна назвати казковим, то св≥т ≤вана та ћар≥чки Ч це казка в казц≥. ¬они могли побачити й почути таке, що було приховане в≥д ≥нших, вони були творчими натурами, ¤к≥ тонко в≥дчували все оточуюче, њхн≥ серц¤ билис¤ в ун≥сон, саме тому, мабуть, ≥ в≥дчув ≤ван, що з його коханою сталос¤ щось погане. Ќезвичайн≥сть ћар≥чки стаЇ б≥льш в≥дчутною у пор≥вн¤нн≥ з ѕалагною, дружиною ≤вана. —аме њњ ≥м'¤ вже викликаЇ у мене негативн≥ емоц≥њ Ч не може ж≥нка з таким ≥м'¤м зам≥нити тоненьку, одухотворену ћар≥чку. ѕалагну автор змальовуЇ ¤к земну ж≥нку, позбавлену будь-¤ких талант≥в та душевноњ витонченост≥. ¬она думала лише про земне, матер≥альне, тл≥нне. Ќе дивно, що не змогла вона стати доброю дружиною ≤ванов≥, ¤кий знов засумував за втраченим коханн¤м, житт¤ вже не ц≥кавило його. “ому, ¤к ¤ гадаю, ≥ дозволив в≥н л≥сов≥й д≥вчин≥ завести себе далеко в гори, добров≥льно п≥шов на смерть. ≤ван знав, що то була не ћар≥чка, але йшов за мавкою, ≥ ¤ думаю, робив це тому, щоб хоча б на мить побачити кохане обличч¤, почути р≥дний голос. ¬≥н жив лише спогадами ≥, можливо, мр≥Їю про зустр≥ч вже за межами цього св≥ту.
÷≥кавим здаЇтьс¤ мен≥ ≥ ф≥нал твору, де сумний похорон зак≥нчуЇтьс¤ веселощами Ч ≥ це не авторська вигадка, а особлив≥сть гуцульського поховального обр¤ду. я думаю, що письменник зак≥нчуЇ
тв≥р саме так, щоб нагадати, що житт¤ продовжуЇтьс¤, ≥, можливо, щоб сказати, що ≤ван таки знайшов свою ћар≥чку.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю оцюбинського ћихайла
