Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ћоњ враженн¤ в≥д пов≥ст≥ ћ. оцюбинського "“≥н≥ забутих предк≥в" (II вар≥ант)
“в≥р Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї захопив мене надзвичайною крађсою зображенн¤ гуцульського побуту, орган≥чн≥стю злитт¤ св≥ту м≥фолог≥чно-казкового ≥ св≥ту реального, нарешт≥, красою коханн¤ ≤вана та ћар≥чки.
азкового характеру твору надають легенди та опов≥д≥, ¤кими в≥н наповнений, трохи незвичайний м≥сцевий колорит, д≥алектна мова, загалом св≥тобаченн¤, притаманне геро¤м, м≥фолог≥чний характер сприйн¤тт¤ св≥ту.
« самого початку твору вимальовуЇтьс¤ перед нами св≥т, наповнений м≥фолог≥чними ≥стотами, св≥т духотворний, чар≥вний ≥ правдивий. ” цьому св≥т≥ знаход¤ть дл¤ себе м≥сце головн≥ героњ твору, саме в ньому вони можуть ≥снувати. ќсь ¤ким був св≥т навколо ≤вана, ось ¤к в≥н його приймав: Ђ оли ≤ванов≥ минуло с≥м рок≥в, в≥н вже дививс¤ на св≥т ≥накше. ¬≥н знав вже багато. ”м≥в знаходити пом≥чне з≥лл¤ Ч одален, матриган ≥ п≥дойму, розум≥в, про що канькаЇ кан¤, з чого повстала зозул¤, ≥ коли пов≥дав про це вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? «нав, що на св≥т≥ пануЇ нечиста сила, що ар≥дник (злий дух) править ус≥м; що в л≥сах повно л≥совик≥в, ¤к≥ пасуть там свою маржинку: олен≥в, зайц≥в ≥ серн; що там блукаЇ веселий чугайстир, ¤кий зараз просить стр≥чного в танець та роздираЇ н¤вки...ї ќтже, ≤ванов≥ св≥т здававс¤ олюдненим, живим, природа ¤вл¤ла собою дл¤ нього живу ≥стоту. ≤, мен≥ здаЇтьс¤, це не тому, що був в≥н ¤кимось диваком, а тому що мав дуже чутливу до всього прекрасного душу.
≤ван м≥г зрозум≥ти мелод≥ю природи, в≥дчути правдив≥сть ≥ красу в людин≥. —аме тому в≥н ≥ покохав ћар≥чку, бо душ≥ њхн≥ були близьк≥, вони однаково сприймали св≥т навколо себе, однаково любили музику й п≥сню.
я думаю, письменник намагавс¤ через коханн¤ головних героњв розкрити своЇ розум≥нн¤ ≥деального коханн¤, того почутт¤, ¤ке може пережити т≥льки духовно багата людина, почутт¤, над ¤ким не владн≥ н≥ час, н≥ люди.
јле геро¤м довелос¤ зазнати стражданн¤ в розлуц≥, випробувавши своЇ почутт¤. «давалос¤ б, сила њхнього коханн¤ переборола в≥дстань. ≤ван не забув ћар≥чку, а д≥вчина не зрадила коханого. “а в житт≥ судилос¤ ≥накше, бо загинула ћар≥чка, забрала њњ холодна вода, вкравши у коханого, позбавивши його житт¤ сенсу. ≤ з того часу втратив ≤ван себе: Ђ¬еликий жаль вхопив ≤вана за серце. «разу його т¤гло скочити з скел≥ у крут≥ж: ЂЌа, жери ≥ мене!ї јле потому щемл¤чий тусок погнав його в гори, дал≥ од р≥чки. «атул¤в вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийн¤в в себе останнЇ диханн¤ ћар≥чки. Ѕлукав по л≥с≥. ѕом≥ж кам≥нн¤м, в заломах, ¤к ведм≥дь, що зализуЇ рани, ≥ нав≥ть голод не м≥г прогнати його в селої.
Ќав≥ть одружившис¤ з ѕалагною, ≤ван тримав у своЇму серц≥ т≥льки коханн¤ до ћар≥чки. « дружиною жив мирно, спок≥йно, але без любов≥. “а ћар≥чка не покинула його, в≥дшукала серед живих, забрала ≥з собою, щоб поЇднатис¤ там, в ≥ншому св≥т≥, тьм¤ному, потойб≥чному, бо коханн¤ н≥коли не вмираЇ. ¬ образ≥ н¤вки з'¤вилас¤ ≤ванов≥ кохана, ≥ в≥н п≥шов за нею, н≥чого не л¤каючись ≥ не вагаючись. „ерез такий символ≥чний елемент автор доводить, що справжнЇ коханн¤ незнищенне.
јле мен≥ здаЇтьс¤, що тема коханн¤ не Їдина в пов≥ст≥. Ќе менш важливою Ї тут тема духовноњ краси. јдже ≤вана та ћар≥чку поЇднала не просто взаЇмна симпат≥¤. ¬они обидва мали висок≥ душ≥, сповнен≥ розум≥нн¤ й в≥дчутт¤ прекрасного, обидва любили музику, обидва були творц¤ми, разом складаючи п≥сн≥. ≤ житт¤ њхнЇ було багатшим, н≥ж житт¤ т≥Їњ ж ѕалагни, ц≥лком зануреноњ у др≥бн≥ клопоти та м≥зерн≥ радощ≥ м≥зерного житт¤.
ѕов≥сть Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї ћихайла оцюбинського багато про що змушуЇ задуматис¤ читача. јдже в н≥й п≥дн≥маютьс¤ так≥ проблеми, ¤к проблема збереженн¤ культури предк≥в, проблема духовност≥ та справжнього коханн¤. я вважаю, що це основоположн≥ ц≥нност≥ житт¤, т≥ п≥двалини, на ¤ких воно тримаЇтьс¤.
Ќехай наше житт¤ вже досить далеке в≥д того природного ≥снуванн¤, ¤ке в≥в ≤ван, ≥ в ньому вже немаЇ м≥сц¤ н≥ дл¤ чугайстра, н≥ дл¤ щезника, н≥ дл¤ н¤вок, ≥ н≥хто з нас у них вже не в≥рить, однак суть зовс≥м не в цьому. „и вм≥Їмо ми берегти культуру своњх предк≥в? „и продовжуЇмо ми нести у в≥ки нашу п≥сню, слово наше прекрасне? „и не даЇмо буденним турботам в≥д≥брати у нас найголовн≥ш≥ почутт¤, здр≥бнити њх? ќсь про що варто було б замислитис¤. Ќам необх≥дно навчитис¤ берегти красу навколо себе ≥ всередин≥ себе, навчитис¤ бачити прекрасне, створювати прекрасне, перетворювати наше буденне житт¤ на прекрасну казку, де немаЇ м≥сц¤ злу, зате Ї м≥сце справжньому коханню, поез≥њ почутт≥в, п≥сн≥ ¤к вираженню наших почутт≥в, слову ¤к засобу творенн¤ духовност≥
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю оцюбинського ћихайла
