Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ЂIntermezzoї - вершина майстерност≥ ћ. оцюбинського у жанр≥ новели (II вар≥ант)
Ќовела ћ. оцюбинського Ђ≤NTERMEZZOї стала справжн≥м здобутком украњнськоњ л≥тератури, «агалом же дл¤ творчост≥ в≥домого украњнського митц¤ характерне намаганн¤ вирватис¤ за вузьк≥ рамки, накреслен≥ дл¤ украњнськоњ л≥тератури традиц≥Їю реал≥зму, що усталивс¤ на њњ теренах ≥ сформувавс¤ хоч ≥ в незаперечно творчий метод, але ж недостатньо широкий дл¤ таких творчих особистостей, ¤к оцюбинський.
ѕри написанн≥ новели письменник ор≥Їнтувавс¤ на традиц≥њ ≥мпрес≥он≥зму, що були попул¤рними на той час в Ївропейському мистецтв≥. ¬иник ≥мпрес≥он≥зм у середовищ≥ художник≥в, поширившис¤ пот≥м ≥ в ≥нших галуз¤х мистецтва. —вою назву цей напр¤м мистецтва отримав в≥д назви полотна лода ћоне Ђ≤мпрес≥¤. —х≥д сонц¤ї. ≤мпрес≥¤ у переклад≥ з французькоњ мови означаЇ Ђвраженн¤ї, таким чином, прихильники ≥мпрес≥он≥зму в мистецтв≥ намагаютьс¤ в≥дтворити в кожному своЇму твор≥ живе враженн¤ в≥д д≥йсност≥, не керуючись н≥¤кими класичними зразками. ќтже, не дивно, що в украњнськ≥й л≥тератур≥ ≥мпрес≥он≥зм започатковуЇ саме ћ. оцюбинський Ч письменник вин¤тково обдарований, художник за своњм св≥тов≥дчутт¤м, митець, над≥лений надзвичайною пластичн≥стю баченн¤.
Ђ≤NTERMEZZOї Ч надзвичайно ориг≥нальна л≥рична симфон≥¤, вс¤ з≥ткана з окремих музичних тон≥в, замальовок, вражень, рис, настроњв, тобто ¤вл¤Ї собою ≥мпрес≥он≥стичний тип сприйн¤тт¤ д≥йсност≥. ќднак тв≥р Ї й ц≥лком ф≥лософ≥чним, оск≥льки включаЇ в себе роздуми про самотн≥сть людини ≥ неможлив≥сть њњ ≥снуванн¤ поза сусп≥льством, про Ђзолотий зас≥в сонц¤ї в њњ душ≥. р≥м того, твору притаманне й л≥ричне сприйманн¤ краси природи, й елег≥йн≥сть, настроњ втоми, суму, безсилл¤, ≥ тонка ≥рон≥¤, ≥ сатиричне викритт¤ у сцен≥ з сел¤нином, ≥ п≥днесений пафос у заклику осв≥тити небо й землю, погасити сонце ≥ запалити друге в неб≥.
«вернемо увагу на назву твору, що маЇ неаби¤ке значенн¤ дл¤ його правильного й глибокого розум≥нн¤. Ђ≤NTERMEZZOї у переклад≥ з ≥тал≥йськоњ означаЇ невеликий ≥нструментальний тв≥р в≥льноњ будови, ≥нод≥ так називали також окремий самост≥йний еп≥зод в опер≥. ” л≥тератур≥, кр≥м твор≥в оцюбинського, ≥снуЇ ще тв≥р, в≥рн≥ше цикл твор≥в з≥ схожою назвою Ч ЂЋ≥ричне ≥нтермеццої √енр≥ха √ейне, що ¤вл¤Ї собою один ≥з найкращих цикл≥в л≥ричних твор≥в поета. ћожемо припустити, що ћ. оцюбинський був ознайомлений з цим циклом, першими перекладачами ¤кого були ≤. ‘ранко та Ћес¤ ”крањнка, а отже, тв≥р Ї своЇр≥дною л≥тературною рефлекс≥Їю, нав≥¤ною л≥рикою √ейне, але писаною в проз≥.
¬даючись до своЇр≥дноњ музичноњ символ≥ки й називаючи св≥й тв≥р Ђ≤NTERMEZZOї, письменник н≥би нат¤каЇ на його ефемерн≥сть, позбавлен≥сть однозначност≥ тлумаченн¤, ¤к це часто буваЇ притаманно музичним творам. “аким чином, митець настроюЇ читача на сприйн¤тт¤ твору саме в русл≥ ≥мпрес≥он≥стичноњ естетики.
«вернемо увагу на початок твору: Ђя утомивс¤. Ѕо житт¤ безупинно ≥ невблаганно ≥де на мене, ¤к хвил¤ на берег. Ќе т≥льки власне, а ≥ чуже. ј врешт≥, х≥ба ¤ знаю, де к≥нчаЇтьс¤ власне житт¤, а чуже починаЇтьс¤? я чую, ¤к чуже ≥снуванн¤ входить в моЇ, мов пов≥тр¤ кр≥зь в≥кна ≥ двер≥, ¤к вода приток≥в у р≥чку. ѕризнаюсь Ч заздрю планетам: вони мають своњ орб≥ти. ≤ н≥що не стаЇ њм на њхн≥й дороз≥. “од≥ ¤к на своњй ¤ скр≥зь ≥ завжди стр≥чаю людинуї. ѕеред нами свого роду настроЇва медитац≥¤, що передаЇ переживанн¤ втомленоњ житт¤м людини, ¤ка всю себе в≥ддавала ≥ншим ≥ врешт≥ втомилас¤. ѕричому пом≥чаЇмо, що слова Ђ¤ утомивc¤ї повторюютьс¤ неодноразово ≥ звучать своЇр≥дним рефреном. ¬ утом≥ л≥ричного геро¤ Ї суто ≥мпрес≥он≥стичн≥ в≥дт≥нки, оск≥льки душа його в≥дкрита дл¤ св≥ту, що входить у нењ. √ерой не може опиратис¤ входженню в душу р≥зноман≥тних вражень нав≥ть тод≥, коли дл¤ нього це просто необх≥дно.
Ћ≥ричний герой намагаЇтьс¤ втекти в≥д м≥ста, що вт≥люЇ у соб≥ багатоголосс¤ людських доль, прагне опинитис¤ серед природи, насолодитис¤ спокоЇм ≥ тишею, та м≥сто Ђвит¤гуЇ в поле свою костисту зал≥зну руку за мною ≥ не пускаЇї. ѕрагнучи в≥дсторонитис¤ в≥д людей, л≥ричний герой немов виводить њх за меж≥ свого сприйн¤тт¤, виключаЇ нав≥ть з д≥йових ос≥б свого особистого Ђ≥нтермеццої. “ут виступають зозул¤, сонце, жайворонки, собаки, т≥льки не людина.
„итаЇш новелу ≥ в≥дчуваЇш майстерн≥сть справжнього майстра, що усам≥тнивс¤ серед прекрасноњ природи. ≤ раптом Ч нов≥ враженн¤ л≥ричного геро¤: Ђƒес¤ть чорних к≥мнат, налитих п≥тьмою по сам≥ в≥нц¤. ¬они обл¤гають мою к≥мнату. я зачин¤ю двер≥, наче боюс¤, що св≥тло лампи витече все кр≥зь шпари. ќт ¤ ≥ сам. Ќавкруги н≥ душ≥. “ихо й безлюдно, однак щось там чую. ѕоза своЇю ст≥ною. ¬оно мен≥ заважаЇ. ўо там?ї. ќбрази цього фрагмента надзвичайно пластичн≥, немов п≥дкреслен≥ навколишньою темр¤вою. —творюЇтьс¤ враженн¤, що герой закриваЇтьс¤ в≥д св≥ту глухою ст≥ною, однак ≥ в такий спос≥б все ж не може в≥дсторонитис¤ в≥д пост≥йних турбот. ќднак н≥ч в≥дроджуЇ сили, даЇ бажанн¤ бачити красу всього навкруги, насл≥дувати зозулине Ђку-ку!ї, б≥гти кудись. “аким чином п≥дсв≥домо розпочинаЇтьс¤ акт спор≥дненн¤ з природою, убиранн¤ њњ в себе, насиченн¤ нею. ƒал≥ герой знайомитьс¤ на подв≥р'њ з трьома собаками ≥ вп≥знаЇ в одному з них, ќверков≥, себе. ¬решт≥ йому спадаЇ на думку, що варто т≥льки з≥рватис¤ ≥з Ђзал≥зного ланцюгаї, ≥ внутр≥шню свободу буде в≥днайдено. ћр≥¤ збуваЇтьс¤: Ђћоњ дн≥ течуть тепер серед степу, серед долини, налитоњ зеленим хл≥бом. Ѕезконечн≥ стежки, скрит≥, ≥нтимн≥, наче дл¤ самих близьких, вод¤ть мене по нивах, а ниви кот¤ть зелен≥ хвил≥ ≥ хлюпають ними аж в крањ небаї. Ћ≥ричний герой в≥днаходить внутр≥шн≥й спок≥й, зливаючис¤ з природою, насолоджуючись красою й самотн≥стю. ≤ врешт≥ настр≥й доходить своЇњ кульм≥нац≥њ: Ђя тут почуваю себе багатим, хоч н≥чого не маю. Ѕо поза вс¤кими програмами й парт≥¤ми Ч земл¤ належить до мене. ¬она мо¤. ¬сю њњ, велику, розк≥шну, створену вже, Ч всю ¤ вм≥щаю в соб≥. “ам ¤ творю њњ наново, вдруге, Ч ≥ тод≥ здаЇтьс¤ мен≥, що ще б≥льше права маю на нењї. Ћ≥ричний герой немовби вт≥люЇ одв≥чну мр≥ю кожного митц¤ Ч створити св≥й власний св≥т, народити все навколо себе заново.
“а врешт≥ гармон≥¤ порушуЇтьс¤ зустр≥ччю з мужиком. —в≥т знову повертаЇ геро¤ до себе владною рукою, руйнуючи його, спок≥й ≥ настр≥й. јдже ≥дил≥¤ не може ≥снувати в≥чно. Ћюдина н≥коли не може сховатис¤ в≥д ≥нших людей, що прагнуть њњ допомоги, прагнуть нав≥ть п≥дкорити њњ своњм ≥нтересам, а митц¤, можливо, ¤кнайб≥льше.
« ус≥Їю силою свого творчого таланту ћ. оцюбинський вт≥люЇ у новел≥ Ђ≤NTERMEZZOї глибоко психолог≥чн≥ настроЇв≥ переживанн¤ творчоњ особистост≥, загалом людини мисл¤чоњ, ¤ка переживаЇ своЇ входженн¤ в соц≥ум ¤к траг≥чне п≥дкоренн¤ ≥ндив≥дуальност≥ загалов≥.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю оцюбинського ћихайла
