Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
"—лово, мо¤ ти Їдина¤ зброЇ..." (Ћес¤ ”крањнка) (I≤ вар≥ант)
Ћариса ѕетр≥вна осач чи, ¤к вона б≥льше в≥дома, Ћес¤ ”крањнка, була д≥йсно великою ж≥нкою. ѕоетеса, драматург-новатор, публ≥цист, критик, громадський д≥¤ч Ч ≥ це лише мала частина њњ обдарувань. Ћес¤ ”крањнка була першою серед тих, хто розпочинав нову украњнську л≥тературу, хто прагнув вивести њњ на св≥товий р≥вень, позбавивши ознак хутор¤нства, замкненост≥.
ѕроте ц¤ ж≥нка особлива не т≥льки своњм надзвичайним л≥тературним обдаруванн¤м Ч все њњ житт¤ було подвигом, прикладом справжньоњ мудрост≥ та незламност≥ вол≥. „итаючи Ћесини в≥рш≥, важко пов≥рити, що писала њх тенд≥тна, хвора ж≥нка, ¤ка довг≥ роки була прикута до л≥жка страшною ≥ на той час невил≥ковною хворобою Ч туберкульозом. ÷¤ боротьба за житт¤, за можлив≥сть реал≥зувати власн≥ мр≥њ та бажанн¤ розпочалос¤ ще в дитинств≥ ≥ продовжувалась тридц¤ть рок≥в. ѕроте нестерпн≥ муки не зламали д≥вчину, не зробили њњ слабкою та безвольною, а навпаки, виховали надзвичайну силу вол≥, њњ мужност≥ могли б позаздрити й доросл≥ чолов≥ки.
’вороба позбавила Ћесю змоги вести нормальний спос≥б житт¤, Їдиною в≥драдою стала творч≥сть, в≥рш≥, у ¤ких не було ан≥ слова нар≥канн¤ на несправедливу долю, а в≥дчувалась незламна вол¤, заклик до р≥шучих д≥й. Ђ¬≥д часу Ђѕоховайте та вставайте, кайдани порв≥теї ”крањна не чула такого сильного, гар¤чого та поетичного слова, ¤к з уст ц≥Їњ слабосилоњ, хвороњ д≥вчиниї, Ч писав ≤ван ‘ранко.
¬ласна хвороба зробила Ћесю чутливою до чужого гор¤, вона бачила т¤жкий стан р≥дного народу ≥, ¤к н≥хто ≥нший, бажала зм≥н. “а чи могла слабка д≥вчина достукатис¤ до далеких володар≥в чи хоча б вз¤ти в руки зброю?
ѕроте Ћес¤ знаходить ≥нший шл¤х Ч њњ зброЇю стало слово. ѕоетеса поставила свою творч≥сть на захист знедолених, вона прагнула збудити-св≥дом≥сть народу, њњ слова надихали, закликали до р≥шучих д≥й:
—лово, мо¤ ти Їдина¤ зброЇ,
ћи не повинн≥ загинуть обоЇ!
ћоже, в руках нев≥домих брат≥в
—танеш ти кращим мечем дл¤ кат≥в.
≤ Ћесини слова справд≥ стали м≥цною зброЇю, вони викривали вс≥ жахлив≥ д≥¤нн¤ влади, говорили про зубож≥нн¤ украњнського народу, звинувачували ≥нтел≥генц≥ю у безд≥¤льност≥. Ћес¤ ”крањнка не могла пробачити здоровим сильним люд¤м њх пасивн≥сть, байдуж≥сть до гор¤ ≥нших. ѕоетеса була впевнена, що сл≥д спод≥ватис¤ нав≥ть без над≥њ, що сл≥д щось робити заради зм≥н, нав≥ть ¤кщо це здаЇтьс¤ безглуздим:
“ак! я буду кр≥зь сльози см≥¤тись,
—еред лиха сп≥вати п≥сн≥,
Ѕез над≥њ таки спод≥ватись,
Ѕуду жити! √еть, думи сумн≥!
¬ажко у¤вити, ¤ку внутр≥шню силу повинна мати людина, щоб, будучи приреченою на смерть, писати так≥ слова, стверджувати житт¤. ѕоетеса зневажала сльози й жаль ≥, ¤ думаю, мала на це повне право: ¤кщо хвора д≥вчина не зламалас¤, не втратила в≥ру в майбутнЇ, то здоров≥ чолов≥ки, ¤к≥ прикривалис¤ словами про марн≥сть будь-¤ких д≥й, вигл¤дали пор¤д з нею просто жалюг≥дними.
ƒ≥йсно, житт¤ та творч≥сть Ћес≥ ”крањнки Ч це подвиг, приклад громад¤нськоњ мужност≥. «а своЇ коротке житт¤, б≥льша частина ¤кого була сповнена страшними муками, Ћес¤ ”крањнка зробила ст≥льки, ск≥льки не може зробити й здорова людина, що прожила довге житт¤. ” кожному р¤дочку њњ в≥рш≥в в≥дчуваЇтьс¤ любов до р≥дноњ земл≥, занепокоЇн≥сть станом народу, але й щира впевнен≥сть, що зм≥ни таки в≥дбудутьс¤, треба т≥льки р≥шуче д≥¤ти, а не лити сльози, сид¤чи на одному м≥сц≥. √ромад¤нська л≥рика Ћес≥ ”крањнки Ч це не т≥льки њњ збро¤, њњ внесок у справу визволенн¤ р≥дного народу, це ще ≥ њњ щирий, сповнений любов'ю подарунок цьому народов≥.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю Ћес≥ ”крањнки
