Шкільний (учнівський) твір:
Мотиви визвольної боротьби в поезії Лесі Українки (I варіант)
Слова, написані 1893 року:
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать, —
стали героїчною обітницею Лесі Українки, здійсненої власним життям. У них — вся Леся, велика дочка українського народу. Вона увійшла в розвихрену дійсність нової епохи як невсипуща трудівниця, кожна думка якої палить вогнем благородства, виховує ідеал громадянського сумління.
Творчість великої поетеси багата й різноманітна, але в окремих віршах постійно повторюється комплекс почуттів та ідей Лесі. Які ж провідні мотиви лірики цієї геніальної поетеси?
На перший план слід вивести патріотизм. У дебютній збірці поезій «На крилах пісень», виданій у Львові, авторка пише:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Своє слово і талант віддала поетеса на служіння рідному краю. Думка про нього ні на хвилину не покидала Лесю Українку:
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю!
Поетеса-патріотка й велика гуманістка задумується:
Як помогти в безмірнім людськім горі?
Як світ новий з старого збудувати?
Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу; звертається до музи, щоб та порадила, «як жити нещасливим»; шукає шляхів, провідної зірки, яка б вивела її народ до волі.
Мотив патріотизму тісно переплітається з мрією поетеси зробити свій народ вільним і щасливим. Саме так вона розуміла свій патріотичний обов'язок. Хвора жінка слово зробила своєю нищівною, разючою, гострою зброєю:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Так у поетеси з'являються й утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті. Леся Українка переко¬нує, що тільки той є справжнім митцем, хто йде до народу, віддає власне життя за істину.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани, —
пише вона в поемі «Давня казка».
Звичайно, не обходиться поетеса у своїй творчості без оптимізму, віри у свої сили. Попри хворобу вона стверджує:
...я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Леся Українка глибоко вірила в те, що самодержавний лад буде повалено і народ побудує нове суспільство, країну «осяйну, наче світло ідеалу». У віршах «Мій шлях», «Коли втомлюся я життям щоденним...» письменниця мріє про «братерство, рівність, волю гожу», картини нового, вільного життя змальовує за допомогою абстрактних понять — образів — «золотих зірок», «іскри любові братньої», «влади світлої».
Особливу увагу, на мою думку, слід звернути на весняні пейзажі у творах поетеси. Вони символізують духовні сили людини, її мрії, надії, оновлення, щастя. Також весна асоціюється з початком Лесиного літературного шляху:
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала...
Леся Українка у своїх поезіях, осмислюючи минуле України, торкається свого коріння, що живить її постійно, єднає з рідною землею. Вона захоплюється доблестю, мужністю, лицарством козацтва.
Велика поетеса, Леся Українка все життя і всю творчість свою присвятила рідному краю. Де б вона не була, ніде не могла забути біль уярмленої України. Вона мріяла про щасливу долю Батьківщини; і здійснення її мрій повинне стати нашим обов'язком.
Дивись інші твори за творчістю Лесі Українки
