Шкільний (учнівський) твір:
Чарівна казка, навіяна волинськими лісами (за драмою-феєрією Лесі Українки "Лісова пісня") (II варіант)
Відома українська поетеса Леся Українка, яка була патріоткою рідної землі, не могла залишатись байдужою до проблем національної культури взагалі й проблем національного драматургійного мистецтва зокрема. У своїх статтях вона не раз зазначала, що український театр «дуже помалу розвивається і в своєму зрості не встигає за зростом потреб і вподобань нашої громади», і додавала: «...Ми хочемо, щоб театр у нас, як у інших народів, розширював наш розумовий виднокруг, освітлював ті питання, що турбують душу інтелігента наших часів.» Тому не дивним є той факт, що поряд з поезіями Лесі Українки з'явились і драматичні твори. Однією з найкращих п'єс в її драматургійному доробку є «Лісова пісня».
Леся Українка виросла на Поліссі, яке славиться густими лісами, і душа її завжди тужила за рідним краєм. Ностальгія, опанувавши думки поетеси, принесла з собою смуток, але й стала причиною натхнення, внаслідок якого з'являється «Лісова пісня». Цей твір — красива казка про палке кохання лісової дівчини Мавки і сільського хлопця Лукаша, які зустрілися весною у лісових нетрях. Перша дія — розквіт їхнього кохання і весняне буяння природи, яка ніби радіє за них: «Узлісся наче повите ніжним зеленим сер
панком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянім вінку.»
У Другій дії — пізнє літо: «Озеро змаліло, ...очерети сухо шелестять скупим листом.» Як стримано описана природа, таким самим стриманим стало почуття Лукаша до Мавки. Він відчуває внутрішню роздвоєність між поезією і прозою життя. Однак найглибша боротьба пристрастей — у третій дії, де вся природа сповнена туги, бо Лукаш остаточно охолов до Мавки. «Хмарна, вітряна осіння ніч. Стогнуть пугачі, регочуть сови, хававкають пущики. Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний морок»... Саме у третій дії хлопець перетворюється на звіра і знову стає людиною, помирає ніжна незрадлива Мавка. Коли ж і Лукашева душа відлітає, то ми бачимо заворожуючу картину зимового снігопаду.
Як виразно показує Леся Українка тісний зв'язок людських почувань з природою! І незрозуміло, чи то природні явища у драмі зазнають змін через загибель кохання, чи то любов поволі згасає, як згасає і природа. Причому не тільки на фоні кохання бачимо тісне переплетення двох світів — природи й людини, у драматичній поемі зовсім поряд живуть люди (Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, Килина) і лісові істоти (Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка Водяна, Русалка Степова, Той, що греблі рве, Той, що в скелі сидить та інші). Леся Українка дуже вдало використала волинські міфологічні уявлення. Представники лісового царства діють, відчувають і розмовляють, як люди, і будь-хто, читаючи драму «Лісова пісня», повертається у чарівний світ казки.
Дивись інші твори за творчістю Лесі Українки
