Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
„ар≥вна казка, нав≥¤на волинськими л≥сами (за драмою-феЇр≥Їю Ћес≥ ”крањнки "Ћ≥сова п≥сн¤") (III вар≥ант)
якими б гучними еп≥тетами не величало в минул≥ роки наше л≥тературознавство творчий ген≥й Ћес≥ ”крањнки, в≥д цього поетеса не ставала н≥кому н≥ ближчою, н≥ зрозум≥л≥шою. ” св≥домост≥ багатьох вона так ≥ залишалас¤ Ђсп≥вачкоюї Ђƒосв≥тн≥х огн≥вї, хоч апогеЇм њњ творчост≥ була все-таки ЂЋ≥сова п≥сн¤ї, ¤ка зайн¤ла вин¤ткове м≥сце в ус≥й украњнськ≥й л≥тератур≥ початку XX стол≥тт¤. ” своЇму розвитку ¤к драматург Ћес¤ ”крањнка зверталас¤ до тем з античноњ та христи¤нськоњ м≥фолог≥њ, далеких у час≥ й простор≥ в≥д украњнськоњ д≥йсност≥. јле це ще не була вершина њњ ¤к драматурга. Ћише звернувшись до в≥чного, невичерпного джерела Ч фольклору р≥дного краю, вона с¤гнула вершин драматичного мистецтва, написавши драму-феЇр≥ю ЂЋ≥сова п≥сн¤ї. ÷ей тв≥р Ч своЇр≥дна художн¤ енциклопед≥¤ з народознавства. ћабуть, жодна м≥фолог≥¤ св≥ту не маЇ у своЇму склад≥ такоњ к≥лькост≥ персонаж≥в з привабливою зовн≥шн≥стю, ¤к украњнська. “акими наш народ змальовуЇ не т≥льки русалок, пол≥вок, л≥совик≥в, мавок, а ≥, здавалось би, виключно негативн≥ образи Ч чорта, в≥дьму, чугайстра та ≥нших. ÷¤ особлив≥сть м≥фолог≥њ не пройшла ≥ повз увагу Ћес≥ ”крањнки.
ЂЋ≥сова п≥сн¤ї починаЇтьс¤ з прологу. ¬≥н в≥дкриваЇтьс¤ ремаркою, ¤ку можна було б, ¤к ≥ вс≥ ≥нш≥ ремарки цього твору, назвати високопоетичним, глибокопсихолог≥зованим етюдом, де все м≥нитьс¤ найн≥жн≥шими в≥дт≥нками кольор≥в л≥сового куточка ”крањни, ≥ чаруЇ з≥р, ≥ вабить пахощами л≥сових дерев, кв≥т≥в, трав, ≥ милуЇ слух гомоном л≥сових струмочк≥в р≥дноњ земл≥.
≤ ось ми в пролоз≥ потрапл¤Їмо в царство фольклорних образ≥в, витворених фантаз≥Їю мешканц≥в ¬олинського ѕол≥сс¤: “ой, що гребл≥ рве, ѕотерчата, –усалка, ¬од¤ник. ”с≥ вони живуть своњм житт¤м. ¬заЇмини м≥ж фантастичними ≥стотами нагадують людськ≥, але так≥, де протилежн≥ сили складають Їдине ц≥ле, Їдину гармон≥ю.
Ќа асоц≥ативн≥й основ≥ Ћес¤ украњнка створила м≥фолог≥чн≥ образи драми. ќдними з таких образ≥в Ї ѕотерчата (загублен≥ д≥ти). «а народними у¤вленн¤ми, загублен≥ д≥ти не мають доступу в царство в≥чного спокою, а тому пост≥йно перебувають на меж≥ двох св≥т≥в: цього ≥ того. “акими межами вважалис¤ Ђлих≥ї м≥сц¤: цвинтар≥, перехрест¤ дор≥г, болота. “ож не випадково й у ЂЋ≥сов≥й п≥сн≥ї ѕотерчата блукають з каганц¤ми по болоту. ¬они ч≥пл¤ютьс¤ за кожного перехожого, ≥ Їдиним пор¤тунком в≥д них у народн≥й м≥фолог≥њ вважалис¤ щен¤та-¤рчуки. “ож коли Ћукаш розпов≥даЇ д¤дьков≥ Ћевов≥, ¤к ѕотерчата мало не втопили його в болот≥, старий знаЇ, чим пригрозити:
Ќу-ну, чекайте ж, приведу ¤ взавтра
щен¤ток-¤рчук≥в, то ще побачим,
хто тут заскавучить!
ƒ¤дько Ћев у твор≥ Ч типовий образ мудрого знахар¤. ” драм≥ ми зустр≥чаЇмо таЇмниц≥ ворожбицтва:
я, небоже, знаю,
¤к з чим ≥ коло чого об≥йтис¤:
де хрест трич≥ плюнуть та й год≥.
÷ентральним образом ЂЋ≥совоњ п≥сн≥ї Ї образ ћавки. Ќав≥¤на багатою фантаз≥Їю украњнського народу, виношена в думках ≥ серц≥ ген≥альною украњнкою вона вт≥люЇ ≥деали: гармон≥йноњ людини, в≥чного людського хисту, краси.
ћонолог ћавки захоплюЇ нас не т≥льки чар≥вними тропами, що майстерно малюють романтично прекрасн≥ њњ сни:
Ќа ср≥бл≥ с¤ли ¤сн≥ самоцв≥ти,
стелилис¤ незнан≥ трави, кв≥ти,
блискуч≥, б≥л≥. “их≥ н≥жн≥ зор≥
спадали з неба Ч б≥л≥, непрозор≥
≥ клалис¤ в намети.
¬≥н дивуЇ нас ≥ звуковою гармон≥Їю, в ¤к≥й чуЇмо притишену колискову мелод≥ю л≥су.
Ќевичерпною криницею справжньоњ краси Ї мудр≥сть народу, його п≥сн¤, поез≥¤. ѕрирода прекрасна, треба т≥льки, щоб людина була мудра ≥ благородна у своњх стосунках з нею.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю Ћес≥ ”крањнки
