Шкільний (учнівський) твір:
Туга за рідним краєм у драмі Лесі Українки "Бояриня" (III варіант)
Драматична поема Лесі Українки «Бояриня» увійшла в літературний обіг зовсім недавно. Вона навіть не входила до зібрань творів письменниці, про «Бояриню» не писали критики, історики літератури. Що ж крамольного було в цьому творі, що радянська цензура його не визнавала?
В основі поеми — історичні події, що відносяться до XVII століття. Саме тоді, після смерті Богдана Хмельницького, московський цар намагався підкорити Україну, позбавити її тих пільг, яких свого часу добився український гетьман. Робилося це по-хитрому: найрозумніших українських старших козаків переводили служити до Москви, давали титул «боярина», пропонували помешкання. Платнею за ці «блага» була вірність російському цареві і повне підкорення йому у всьому. Зокрема й у ставленні до України та українців.
Саме у такій ситуації опинився Степан — син старшини, вивезеного до Москви разом із сім'єю. У службових справах він приїздить на Батьківщину, закохується в Оксану, одружується з нею і перевозить молоду дружину в Росію. Ось зав'язка сюжету, а основна дія розгортається у Москві, у теремі Степана.
Оксана і Степан — головні персонажі твору. Здається, в них є основа для щастя: кохання і взаємоповага, будинок і достаток. Але ж обидва — страдники, які переживають справжню трагедію. Найбільше показано муки Оксани. Українка-патріотка, вона марно силкується звикнути до звичаїв і традицій іншого народу. їй не зрозуміло, чому жінки тут безправні, принижені, чому молода дівчина не має можливості вийти заміж за коханого, а повинна чекати, доки сваха знайде для неї когось. Дивним здається Оксані російський одяг, огидним — звичай цілуватися з чужими чоловіками-боярами, високими гостями Степана. Але, врешті, до всього можна звикнути, крім головного: московські «наставники» Степана зневажають
Україну, поводяться там як колонізатори. Найстрашніше, що Степан, як і всі інші українські бояри, змушений підтримувати цю політику. Оксані заборонено спілкуватися з земляками, відповідати на послання брата, а тим більше — підтримувати українців у їх волелюбних прагненнях. Туга за Батьківщиною поєднується в почуттям провини: адже вона, бояриня, зраджує свій народ. Повернутися до рідні — це значить покинути коханого чоловіка. Залишитися на чужині означає смерть. Оксана обирає останнє. Вона «гине, в'яне», жодний лікар не може її врятувати, адже це хвороба душі, хвороба сумління, від якої ліків не існує.
Трагедія Степана не легша від Оксаниної. Можливо, якби не вона, то парубок і не усвідомив би свого рабського становища, не відчув би своєї зради Україні. Але страждання дружини, по-перше, розкрили йому очі на його роль у царській політиці. А по-друге, викликали муки власного сумління. Як поєднати любов до Оксани і вірність цареві, адже вірність цареві — це відмова від рідної землі, землі Оксани...
На мою думку, проблеми, поставлені Лесею Українкою в «Боярині», аж надто складні. Не дивно, що Оксана не витримує і смертельно хворіє. Туга за рідним краєм залишилася нездоланною для героїні. Мабуть, ця обставина була причиною замовчування драми. Бо в ній чужина — це Москва, столиця великої Росії. Україна ж не уявлялася без неї. Для Радянського Союзу вона була такою ж російською, як і інші республіки. Хіба могла радянська цензура зрозуміти і пустити до читача переживання українки-патріотки і дозволити надрукувати цей «шкідливий» для того часу твір? І
Дивись інші твори за творчістю Лесі Українки
