Шкільний (учнівський) твір:
Любов до України в поезії М. Рильського (IІ варіант)
Любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє — це вічні теми, яких торкалися письменники всіх часів і народів. У радянські часи писати твори, в яких
би висловлювалася любов до України, до її народу було неможливо,
це б дорівнювало балансуванню на краю глибокої прірви.
Розквіт творчості Максима Рильського припав на часи ідеологічного терору, коли навіть саме слово «Україна» страшно було вимовляти, бо це означало визнавання існування цієї держави. Проте поезії митця пронизані любов'ю до рідної землі, поет постійно намагався розбити мур байдужості і страху, нагадуючи народові, хто
він є і де живе.
У роки Другої світової війни на перше місце в художній свідомості Максима Рильського вийшла пекуча тривога за долю України та її народу. На початку війни поет написав ліро-епічну поему «Слово про рідну матір» — гімн, проспіваний на честь рідної Батьківщини. Поет з великою синівською любов'ю відтворив у поемі
образ матері-України — її героїчну історію, невмирущу культуру,
чарівну природу. Землею Тараса Шевченка назвав Максим Тадейович Україну. З далекої Уфи слав поет благословення рідній землі і її першоджерелам, пророкуючи їй щасливе майбуття*
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас...
Настане день, настане час —
І розіллється знов медами
Земля, що освятив Тарас
Своїми муками-ділами.
Поет висловлює непохитну віру в безсмертя Україні» «Хіба умерти можна їй?» — запитує він, і в самому риторичному запитанні чується впевнена відповідь: «Ні!», адже неможливо «випити
Дніпро», «виплескати море», «побороти серця чистого добро». Рильський звертається до національної свідомості українців, наголошуючи, що немає сили на землі, яка б була здатна «потягти нас до ярма», «потоптати наші груди»; нагадує про багатющу скарбницю української культури, в якій знаходимо «гарячу думу Кобзаря» та «Енеїди» владний сміх», «молоток Каменяра» і «струни Лисенка живії»; згадує козацькі походи, «іржання коней бойових».
На прекрасних «голубих полях» і «степів широчині бездонній» виріс і змужнів талант Максима Рильського, який сповна віддав своїй землі ту духовну енергію, що була джерелом його творчої
наснаги.
Дивись інші твори за творчістю Максима Рильського
