Шкільний (учнівський) твір:
"Так ніхто не кохав" (за інтимнмою лірикою В.Сосюри) (IІ варіант)
Кохання... Це почуття прекрасне і чарівне, воно надихає людину якоюсь дивовижною силою, примушує робити дурниці й здійснювати подвиги, воно окрилює, робить людину трішечки божевільною. Це почуття світле, радісне, і саме тому, мабуть, одними з найліричніших, найпрекрасніщах вважаються вірші про кохання. Здається, що кохання робить кожну людину поетом, а талант справжніх поетів збільшує в кілька разів.
Володимира Сосюру справедливо вважають майстром інтимної лірики: він міг дібрати такі слова, такі епітети та метафори,
створити такі образи, що читач не міг залишитися байдужим до
почуттів ліричного героя. Інтимні вірші поета наповнені такою
потужною енергетикою, яка підхоплює тебе, і ти вже мимоволі починаєш жити разом з героєм того чи іншого вірша, сповнюєшся
його почуттями.
Кожен з віршів — це лише мить із чийогось життя, проте в ній — вічність, весь світ, бо подібні почуття знайомі чи не кожній
людині. «Так ніхто не кохав», «Васильки», «Люблю», «Ти», «Любов», «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг у даль загуркоче» — ці твори ніжні й ліричні, бурхливі та палкі, вони давно вже увійшли до скарбниці нашої літератури.
Мені дуже подобається вірш «Так ніхто не кохав». Я думаю,
що його ліричний герой — закоханий юнак, бо саме для молодих
характерний подібний максималізм. Йому здається, що його почуття найсильніше, що ніхто не міг так кохати. І це почуття розділяє з
героєм весь світ:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання...
Душа ліричного героя настільки сповнена почуттів, що він вже не може носити їх у собі — ділиться ними з навколишнім світом, з
усією планетою, із Всесвітом:
Гей ви, зорі ясні. Тихий місяцю мій...
Де ви бачили більше кохання?..
Поет точно передає стан ліричного героя: «в'яне серце моє од
щасливих очей», «розливається кров і по жилах тече, ніби пахне
вона лободою», він готовий на подвиги, може зірвати «Оріон золотий». Силу почуттів ліричного героя поет підкреслює, використавши прийом обрамлення — закоханий повторює слова любові ніби молитву, заклинання. Я думаю, що цей прийом тут ужито доречно, не виникає почуття зайвості останніх рядків. Вірш має присвяту — Вірі Б. — Вірі Каспарівні Берзіній, першій дружині поета. Отож, не дивно, що автор так добре зміг передати стан закоханої людини, бо, як я гадаю, писав цей вірш із себе.
Та це не єдині слова любові, написані Сосюрою. Він порівнює кохання із зорею над степом («Любов»), чує солов'їв серед зими («Сьогодні»). Стан його душі гармонійний зі станом навколишнього середовища: синій колір у вірші «Васильки» — це те, що єднає
закоханих:
Васильки у полі, васильки у полі,
І у тебе, мила, васильки з-під вій,
І гаї синіють ген на видноколі,
І синіє щастя у душі моїй.
Кохана здається ліричному героєві ідеалом, у її очах «море синіє», «сонце цвіте», вона для нього — найкраща пісня, твір мистецтва, чарівниця, що дарує весну серед зими:
Крізь огні, у блакитнім тумані,
Крізь вечірню міську каламуть
Ти ідеш, і мов квіти весняні
На снігу за тобою цвітуть.
Серце закоханого розривається, коли немає поряд тієї єдиної, яку хотілося б бачити все життя, коли вона запізнюється, і героєві
здається, що його почуття не взаємні. І яке полегшення, яку радість відчуває він, коли кохана поряд:
І нема в душі моїй тривоги,
Зі мною ти. Чого ж мені іще?
Сосюра не ідеалізує кохану, не робить із неї об'єкт обожнювання, вона реальна, земна, та для закоханого вона найвродливіша, краща за всі ідеали, йому нікого і нічого не треба, окрім неї. Лірика Сосюри і приваблює саме тим, що поет говорить про велике почуття простими, знайомими словами, описує переживання, близькі багатьом людям. Ці вірші теплі і начебто якісь рідні. І саме тому твори, написані Сосюрою багато років тому, є актуальними і сьогодні і, я думаю, будуть хвилювати душі ще багатьох поколінь.
Дивись інші твори за творчістю Володимира Сосюри
