Шкільний (учнівський) твір:
Образ землі в однойменній повісті Ольги Кобилянської (І варіант)
Добра книга — як мудра людина. Трапиться в житті несподівано, а коли настає, час розлучатися, то душу огортає жаль. Ще одна коротка мить — і відійде і забере З собою любу тобі розмову, і понесе геть веселі й сумні оповіді, але ще довго стоятимуть в уяві образи й постаті літературних персонажів, їхні смутки й радощі.
Кожна талановита книжка залишає в серці глибокі сліди. Можна впевнено сказати, що до таких літературних творів належить і повість Ольги Кобилянської «Земля». Багато в ній горя, розчарувань, несправджених надій...
Цей твір — вершина творчості Ольги Кобилянської. Михайло Коцюбинський
напише авторці: «Я просто зачарований Вашою повістю — все: і природа, і люди,
і психологія їх — все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіЖІСТЬ і силу таланту, що од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за
нашу літературу...».
Інтерес до повісті, очевидно, не зникає тому, що в ній переплелися мотиви суспільні й особисті, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Письменниця відобразила життя найчисленнішої верстви українського населення — селянства.
Змальовуючи село, Ольга Кобилянська зосередила свою увагу не на соціальних проблемах, а на морально-етичних. Сталася родинна трагедія: брат убив брата. За землю. Жахливий випадок вражає, змушує кожного замислитись над причинами трагедії, поміркувати над сутністю людини, задуматися, яким було і є ставлення українців до землі — головного образу повісті Ольги Кобилянської. Земля в житті ;кожного мешканця села відіграє величезну роль. Вона живе в їхніх думках, мріях, натруджених руках, у добрих і злих почуттях.
Земля — це не лише власність, а й чудові краєвиди, що радують серце, і радість господаря-творця земних плодів, і сила людська, і впевненість у завтрашньому дні. гадаймо, яке місце посідала земля в житті лише одного персонажа твору — Івоніки
Федорчука. Його любов до землі — риса спадкова. Заради неї він працював самовіддано, жертовно. Недоїдав, недосипав, кожен гріш переводив у землю. Робив це не заради себе, а дбаючи про своїх нащадків — майбутніх господарів землі. При цьому Івоніка пам'ятав, що найвища цінність у житті — все-таки людина. Він готовий продати найкращих своїх биків, не боїться втратити набутків, тільки б урятувати з війська сина Михайла. На слова Докії Чоп'як: «Того вже не робіть, шкода велика!» Івоніка відповідає: «Чому?.. Я би се радо зробив, коби лиш знав, що Михайло ли¬шиться мені дома. Як будемо жити й будемо здорові, постараємося собі другі. Коби я їх лиш при собі мав, ті молоді руки, а решта — то все байка. Але руки, Докійко, руки— то все наше багатство, то наше добро, то наша скорбота!» Ці слова варті того, щоб їх залишити в своєму серці. Ось які орієнтири дає нам письменниця.
Сьогодні в Україні нелегка пора суспільних перетворень. Свідомість людей знову звикає до слів «власник», «моє». Земля, колись відібрана в людей, нічия, колгоспна, потроху повертається до селянина. Вона жадає працьовитих рук, чесних, мудрих і дбайливих господарів. Земля прагне людської доброти, бо тільки з неї проростає зерно, зацвітає сад, знаходить щастя стомлена душа. Власність — річ зваблива, але найбільше багатство не варте нічого, якщо воно замішане на чиємусь горі.
Дивись інші твори за творчістю Ольги Кобилянської
