Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
¬≥чн≥ теми житт¤ в пов≥ст≥ ћ. оцюбинського Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї
Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї Ч лебедина п≥сн¤ коханн¤ ненадуманого, природного, чистого, щирого, прекрасного. ћихайло оцюбинський дуже вдало поЇднав украњнську м≥фолог≥ю ≥з реальним житт¤м.
« перших дн≥в свого народженн¤ ≤ванко ѕал≥йчук, головний герой твору, потрапл¤Ї в атмосферу фантастичних народних в≥рувань, ¤к≥ його батьки успадкували в≥д давн≥шн≥х предк≥в. ” с≥м рок≥в в≥н уже був дуже об≥знаною людиною, бо знав, що в св≥т≥ пануЇ нечиста сила, що вс≥м править злий дух, що в л≥сах блукаЇ веселий „угайстер. ≤ванков≥ здавалось, начебто вс¤ природа сповнена живоњ ≥ таЇмничоњ сили. Ђ¬с¤к≥ зл≥ духи заповнюють скел≥, л≥си, провалл¤ та чекають на христи¤ниђна, щоб зробити шкодуї. јле в природ≥ ≥снують ще й божественн≥ сили. —аме п≥д чар≥вн≥ звуки ≤ванковоњ соп≥лки ћар≥чка думаЇ про бога-сонце, ≥ в цьому обожненн≥ небесного св≥тила наче поЇднуютьс¤ ¤зичницьк≥ й христи¤нськ≥ в≥руванн¤.
¬ у¤в≥ улюблених героњв оцюбинського Ђвесь св≥т був ¤к казка, повна чудес, таЇмнича ≥ ц≥каваї. ѕрирода входила в њхню душу чар≥вними звуками, казковими образами, а душа повертала красу природ≥ в своњх п≥сн¤х. ЂЌа що б око не впало, що б не сталось на св≥т≥ Ч все виливалось у п≥сню, легку ≥ просту, ¤к т≥ гори в њх давн≥м, перв≥сн≥м житт≥!ї
оханн¤ ћар≥чки та ≤ванка можна пор≥вн¤ти з чистим струмком, ¤кий весело б≥жить по полонин≥. ¬≥н обминаЇ перешкоди, вбираЇ в себе сон¤чн≥ промен≥, св≥ж≥ роси. ¬они кохались, мов кв≥ти, Ђ...все було так просто, природно, в≥дколи св≥т св≥том...ї. ÷≥ д≥ти збагачували своњ душ≥ силами природи. њхн≥ серц¤ були наповнен≥ красою, чистотою, чутлив≥стю, щаст¤м.
—трашною була розлука Ч ћар≥чку Ђвз¤ла водаї. ≤ванко теж п≥шов за коханою, залишивши т≥льки т≥ло, живе, але бездушне. ¬≥н дуже зм≥нивс¤, втратив в≥дчутт¤ реальност≥. ѕеред смертю, зустр≥вши у своњх маренн¤х казкового „угайстра, ≤ванко востаннЇ заграв мелод≥ю свого коханн¤, свого болю, свого житт¤. ј з долини його вже гукав голос ћар≥чки Ч той самий, що лунав прот¤гом усього житт¤, ≥ Ђбув у голос≥ тому поклик коханн¤ ≥ мукиї.
ѕоетичному коханню, повному музики, ов≥¤ному чарами природи, ћихайло оцюбинський протиставл¤Ї житт¤ ≤вана з ѕалагною, д≥вчиною з багатого роду, ф≥зично здоровою, з грубим голосом ≥ воловатою шиЇю. ¬она любить пишне вбранн¤, дбаЇ лише про господарство та т≥лесн≥ потреби. ¬≥чно заклопотана своњм ворож≥нн¤м ≥ худобою, вона нав≥ть не намагалас¤ розум≥ти ≤вана, п≥дтримати кращ≥ пориви його душ≥. „утливу душу ≤вана не задовольн¤ло спок≥йне ≥снуванн¤ з грубою, обмежеђною дружиною. Ђ“усок об≥ймав серце ≤вана, душа банувала за чимось кращим... т¤глась в ≥нш≥, кращ≥ св≥ти, де можна б спочитиї.
Ћюбов не може жити в нашому повс¤кденн≥ поруч ≥з заздр≥стю, нещир≥стю Ч коханн¤ надто п≥днесене й сильне почутт¤. ÷им твором, на мою думку, автор стверджуЇ, що св≥том править любов, що ≥деал коханн¤, п≥днесений понад житт¤, робить людину б≥льш досконалою, чутливою, щирою, здатною на висок≥ звершенн¤.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю оцюбинського ћихайла
