Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
∆анрова ≥ стильова неповторн≥сть новели ћ. оцюбинського ЂIntermezzoї
ѕсихолог≥зм ≥ л≥ризм ¤к найсуттЇв≥ш≥ ознаки новели нового типу в творчост≥ ћ. оцюбинського несли на соб≥ в≥дблиск неповторного внутр≥шнього св≥ту самого автора, його витонченоњ внутр≥шньоњ орган≥зац≥њ. ≤ це, звичайно, позначилось на жанрових особливост¤х новел≥стики письменника, зокрема його новели ЂIntermezzoї.
÷ей тв≥р Ч один ≥з най¤скрав≥ших зразк≥в новел≥стичного новаторства ћ. оцюбинського щодо стилю й жанру. ’оч ≥ прийн¤то називати цей тв≥р новелою, проте ≥ зм≥ст, ≥ проблематика, ≥ жанров≥ особливост≥ вказують на те, що ЂIntermezzoї Ч тв≥р пол≥фон≥чний, багатоплановий. ÷е водночас ≥ соц≥ально-психолог≥чна, пол≥тична новела, ≥ л≥рична симфон≥¤, ≥ л≥рична драма в проз≥, ≥ пейзажна новела, ≥ естетичний, ф≥лософсько-пол≥тичний трактат. ќб'Їднуючим началом, орган≥зуючим стрижнем твору Ї манера викладу, ¤ку л≥тературознавц≥ називають Ђпотоком св≥домост≥ї. ÷е заглибленн¤ у психолог≥ю геро¤, в≥дображенн¤ найтонших порух≥в його думок та емоц≥й.
Ќовела ЂIntermezzo ї Ї наче своЇр≥дною стенограмою психолог≥чних стан≥в л≥ричного геро¤, його почувань ≥ настроњв. ” л≥рико-драматичному ключ≥ у н≥й розпов≥даЇтьс¤ про людину, ¤ку втомило м≥сто з ус≥Їю складн≥стю ≥ багатогранн≥стю його проблем ≥ ¤ка прагне заспокоЇнн¤, усам≥тненн¤ в конон≥вських пол¤х: Ђя утомивс¤. ћене втомили люди. ћен≥ докучило бути зањздом, де в≥чно товчутьс¤ от≥ створ≥нн¤, кричать, метушатьс¤ ≥ см≥т¤ть. ѕов≥дчин¤ти в≥кна! ѕров≥трить оселю! ¬икинуть ; разом ≥з см≥тт¤м ≥ тих, що см≥т¤ть. Ќехай ув≥йдуть у хату чистота й спок≥йї.
ѕейзаж в ЂIntermezzoї виразно л≥ричний ≥ разом з тим психолог≥чний. ¬≥н в≥дображаЇ не лише красу навколишньоњ природи, а й складний внутр≥шн≥й св≥т геро¤, зм≥ну його настроњв, думок, почувань. ÷е своЇр≥дна л≥рична спов≥дь, вин¤тковоњ художньоњ краси пейзажна л≥рика, у ¤к≥й, ¤к сказав ≤. ‘ранко, Ђ¤кнайб≥льше живоњ кров≥ ≥ нерв≥вї самого автора.
ћайстерно використан≥ системи метафоричних образ≥в ≥ персон≥ф≥кац≥й: Ђниви кот¤ть та й кот¤ть зелен≥ хвил≥ ≥ хлюпають ними аж в крањ небаї; Ђкипл¤ть... ср≥бноволос≥ в≥всаї; Ђпливе блакитними р≥чками льонї; Ђб≥ла п≥на гречок, запашна, легка, наче збита крилами бдж≥лї; Ђв≥вса, пшениц≥, ¤чмен≥ Ч все се з≥лл¤лось водну могутню хвилюї. ÷¤ неземна краса, осв≥тлена сонцем, створюЇ пог≥дний, сон¤чний настр≥й, торкаЇ в душ≥ найпотаЇмн≥ш≥ струни, що звучать, ¤к Ђсп≥вуча арфаї, ≥ водночас в≥дроджуЇ в н≥й те, що було притлумлене людським горем ≥ неспокоЇм: Ђƒуша готова, струни туг≥, наладжен≥, вона вже граЇ...ї
раса ≥ гармон≥¤ пол¤ в≥дроджуЇ в душ≥ ≥нтел≥гента-революц≥онера потребу в сп≥лкуванн≥ з людиною, прагненн¤ .зарадити њњ горю. –ефрен Ђ√овори, говори!ї, ритм≥зуючи розпов≥дь, п≥дсилюЇ неспок≥й у душ≥ л≥ричного геро¤, викликаний монологом згорьованого сел¤нина. јвтор переконаний, що сусп≥льний обов'¤зок ≥нтел≥гента, митц¤ в широкому розум≥нн≥ Ч бути на передньому крањ боротьби народу за його поступ до правди ≥ справедливост≥. ÷ей глибокий ф≥лософський ≥ пол≥тичний висновок новели даЇ змогу трактувати њњ ≥ ¤к пол≥тичний, революц≥йний памфлет, поданий у форм≥, що њњ не т≥льки украњнська, а й св≥това л≥тература до
оцюбинського не знала.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю оцюбинського ћихайла
