Шкільний (учнівський) твір:
Протест проти жорстокості життя (за повістю А. Ю. Тесленка «Страчене життя»)
Вершиною творчості Архипа Тесленка є повість «Страчене життя», яку називають «художнім документом, вартим навіть соціологічних досліджень про епоху «чорної тиші». Цей твір створювався тоді, коли в країні, здавалось, усе завмерло після бурхливих подій 1905—1907 років.
Тесленко намагався зробити широкі мистецькі узагальнення, тобто показати, що ситуація, про яку йдеться, не випадкова для того суспільства, в якому він жив і творив. Оленка Панасенко — головна героїня повісті — прагне здобути освіту, стати вчителькою, нести світ знань своїм маленьким учням. І не тільки прагнення жити багатим духовним життям привело дівчину на вчительський шлях. Було ще й бажання вирватися з безпросвітного селянського побуту, допомогти батькам, які ледве зводили кінці з кінцями. Любов до книжки, до музики, відчуття красивого в природі, в людині, в житті — все це свідчить про високу духовність головної героїні.
Реальність виявилася до дівчини жорстокою й немилосердною. Автор показав, як поступово відбувався крах надій головної героїні. Оленка важко переносить приниження своєї гідності. Вона не може пробачити собі, що легковажно переписала заяву, відступила від своїх принципів. На її думку, вона поводилася, наче «ганчірка». її чиста і світла душа була затиснута обставинами життя з усіх боків. «Значить, про даровитих тільки балачки, — думає Оленка Панасенко, — а на ділі хоч... нікчемний... аби цуцик!» Загнана, зацькована, прибита почуттям сорому за негідний вчинок, дівчина свідомо вибирає смерть.
Звісно, що Оленку не молена назвати слабкою, бо вона була сильнішою за багатьох, хоч зовнішньо виглядала тендітною. Тоді, коли окремі представники інтелігенції змушені були заради шматка хліба пристосовуватися та приховувати свої погляди, вона щиро й відверто відстоювала власне «я», залишалася сама собою. Схибила єдиний раз — і не змогла собі вибачити. її самогубство — не втеча від проблем, а пристрасний виклик усій системі, що гнобила й нищила таланти з народу.
Мені жаль, що життя такої доброї, щирої дівчини, як Оленка Панасенко, так рано обірвалося. З неї міг би вийти гарний фахівець, який ніс би світло любові і знань до своїх маленьких учнів.
