Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
–ел≥г≥йний елемент ранньоњ творчост≥ “ичини
ќдним ≥з найвищих естетичних дос¤гнень украњнськоњ л≥тератури XX стол≥тт¤ Ї по¤ва специф≥чного художнього стилю Ч кларнетизму. Ќайповн≥ший розвиток цей стиль отримав у творчост≥ ѕавла “ичини. ƒо нього належать зб≥рки Ђ—он¤чн≥ кларнетиї, Ђ«ам≥сть сонет≥в ≥ октавї, також декотр≥ з поез≥й, що вв≥йшли в зб≥рку Ђѕлугї, ≥ перш≥ фрагменти драматичноњ поеми Ђ—ковородаї.
ќбрази сон¤чних кларнет≥в, небесного оркестру, ритму всесв≥ту Ч це музика гармон≥њ, ¤коњ шукаЇ молодий поет серед хаосу в≥йни, революц≥њ, ≥нтервенц≥й та анарх≥зму на територ≥њ ”крањни саме в час њњ культурного ≥ пол≥тичного в≥дродженн¤. “ому “ичина прагне Ђвдосконаленн¤ засоб≥в поез≥њ дл¤ наближенн¤ до висловленн¤ Ђјбсолютуї Ч ¤к воно можливе т≥льки в поез≥њ Ђабсолютн≥йї, Ђчист≥йї ≥ Ђнеза-лежно-самоц≥нн≥й ї.
ларнетичний св≥тогл¤д характеризуЇ ун≥версал≥зм, пох≥дний в≥д ЂвсеЇдност≥ї ¬. —оловйова, де знаходимо сп≥в≥снуванн¤ античноњ (√еракл≥т, Ўфагор Ч Ђгармон≥¤ сферї), христи¤нськоњ, гностичноњ ф≥лософ≥й. ”се пронизуЇ ≥де¤ ц≥нност≥ всього живого, житт¤, руху, сонц¤, св≥тла, творчост≥:
Ќе «евс, не ѕан, не √олуб-ƒух, Ч
Ћиш —он¤чн≥ ларнети.
” танц≥ ¤, ритм≥чний рух,
¬ безсмертн≥м Ч вс≥ планети.
я був Ч не я. Ћиш мр≥¤, сон.
Ќавколо Ч дзвонн≥ звуки,
≤ п≥тьми творчоњ х≥тон,
≤ благов≥сн≥ руки.
“ак≥ думки митець переносить ≥ в ≥стор≥ософську сферу: сенс поеми Ђ«олотий гом≥нї пол¤гаЇ в тому, що творчий ƒух всесв≥ту, ¤кий об'ЇднуЇ вс≥ часи (в≥чн≥сть космосу, поганську добу, ињвську –усь, проголошенн¤ ”Ќ–), ви¤вив себе в Ђмолодому й дужомуї народов≥ ”крањни.
–ел≥г≥йн≥ елементи пронизують ≥, нав≥ть б≥льше, структурують абсолютну б≥льш≥сть тем ранньоњ л≥рики “ичини: естетичне спогл¤данн¤ природи (Ђ в≥тчастий луг...ї, Ђ≤ще пташки...ї), ≥нтимну л≥рику (Ђ« коханн¤ плакав ¤...ї), мистецьк≥ декларац≥њ (Ђ’од¤ть по кв≥тах...ї), рел≥г≥йн≥ в≥дправи ¤к так≥, про¤ви рел≥г≥йного
чутт¤ (Ђ” соборї), призначенн¤ поета (Ђ«елена нед≥л¤ї), долю й г≥дн≥сть людини, ц≥нн≥сть њњ житт¤ (Ђѕо хл≥б йшла дитина...ї, Ђѕо блакитному степу...ї, Ђ¬≥йнаї), пол≥тичн≥ й ≥стор≥ософськ≥ концепц≥њ (Ђќдчин¤йте двер≥...ї, Ђ«олотий гом≥нї).
Ђћолитовний настр≥й закоханого л≥ричного геро¤ (поез≥¤ Ђ« коханн¤ плакав ¤...ї) передано через обожнюванн¤ й самоњ д≥вчини, й природи, перед чистотою ¤ких в≥н готовий схилитис¤, немов перед в≥втарем. ќсв≥дченн¤ в коханн≥ ототожнюЇтьс¤ ≥з щирою церковною спов≥ддюї, Ч зазначаЇ сучасний досл≥дник.
–≥шучий акцент на абсолютн≥й ц≥нност≥ людського житт¤ ¤вл¤Ї собою пафос усього кларнетичного пер≥оду творчост≥ “ичини. √ромад¤нська в≥йна поклала к≥нець пануванню витонченого спогл¤данн¤ природи та любовноњ л≥рики в його поез≥њ. —аме Ївангельська запов≥дь милосерд¤ до ближнього надихаЇ поета стверджувати р≥вн≥сть ≥ Їдн≥сть людей перед Ѕогом:
’то маЇ право примусить людину?
’то може н≥ч обернути на днину?
≤ хто такий мудрий, щоб зразу нас вс≥х
ѕов≥сив за правду, Їдиний наш гр≥х?
” ранн≥х текстах митець в≥дкидаЇ класов≥ розб≥жност≥, висуваючи нац≥ональн≥ (Ђ«олотий гом≥нї) та космопол≥тичн≥ (зб≥рка Ђ«ам≥сть сонет≥в ≥ октавї) критер≥њ ставленн¤ до людськоњ одиниц≥:
ѕриставайте до парт≥њ,
де на людину дивл¤тьс¤, ¤к на скарб
—в≥товий ≥ де вс≥, ¤к один,
проти кари на смерть.
ѕочинаючи з≥ зб≥рки Ђѕлугї, м≥сце й роль рел≥г≥йного елементу поступово зменшуЇтьс¤, лишаючись переважно в св¤щенн≥й символ≥ц≥. ѕроте Ђ—он¤чн≥ кларђнетиї ще пронизан≥ глибоко побожним настроЇм, а под≥њ 1917 року сприймаютьс¤, Ђн≥би дожиданн¤ приходу ћес≥њ. (...) ѕоетичний висл≥в, що пануЇ... (в ц≥й зб≥рц≥) важко у¤вити без пост≥йного зв'¤зку, в символах видива ≥ звучанн¤, з виспов≥дною врочист≥стю ≥ св¤тим смутком молитви, з екстатичною просв≥тлен≥стю њњї, Ч в≥дм≥тив ¬асиль Ѕарка. Ќа його думку, заслуга “ичини пол¤гаЇ в тому, що, твор¤чи у традиц≥¤х христи¤нськоњ поез≥њ Ўевченка, в≥н ≥з народного житт¤ прин≥с настроњ в≥ри в нов≥тню л≥рику.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю “ичини ѕавла
