Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
«малюванн¤ в пов≥ст≥ Ђѕерехресн≥ стежкиї≤вана ‘ранка т¤жкого ≥ беззахисного ≥снуванн¤ галицького сел¤нства
Ќа своЇму юв≥лењ 1898 року ≤ван ‘ранко говорив: Ђяк мужицький син, вигодуваний твердим мужицьким хл≥бом, ¤ почувавс¤ зобов'¤заним в≥ддати працю свого житт¤ люд¤мї. ѕромовистим св≥дченн¤м правдивост≥ цих сл≥в Ї вс¤ творч≥сть письменника ≥, зокрема, його пов≥сть Ђѕерехресн≥ стежкиї. ¬ уста геро¤ Ч адвоката ™вген≥¤ –афаловича Ч автор вклав своЇ у¤вленн¤ про обов'¤зок ≥нтел≥генц≥њ перед народом, ¤кому сам служив, в≥ддаючи без останку ≥ талант, ≥ сили, ≥ знанн¤, ≥ здоров'¤.
” ц≥й пов≥ст≥ письменник стаЇ на захист знедоленого сел¤нства √аличини, що потерпало в≥д т¤жкого безправ'¤ в јвстро-”горщин≥, де конституц≥Їю проголошувалис¤ демократичн≥ права, а насправд≥ простий люд зазнавав нещадного гн≥ту чиновник≥в ≥ пан≥в. ‘ранко змальовуЇ вражаюч≥ картини безпросв≥тноњ нужди, безправ'¤ ≥ беззахисност≥ трудового люду. Ђ“ому брудному хлопов≥... кождий робить добро, кождий дбаЇ за нього, за його т≥ло й душу, кождий прйучуЇ його до працьовитост≥, до точност≥, до справедливост≥, до любов≥ в≥тчизни, а... лихвар≥ приучують њх жити без пол¤, без хати ≥ хл≥баї, Ч говорить ™вген≥Їв≥ –афаловичу лихвар ¬агман. ” справедливост≥ цих сл≥в сам адвокат переконуЇтьс¤, коли прођњжджаЇ селами пов≥ту. ¬≥н дивитьс¤ на Ђобснован≥ думами гори, наповнен≥ мр¤кою ¤ри, на села, б≥дн≥, с≥р≥... з обломаними садками... обскубаними с≥рими стр≥хами, пообвалюваними плотамиї, ≥ ц≥ картини важким т¤гарем нал¤гають на його душу. ѕусто й глухо по селах. ≤ т≥льки Ђкорчма посеред кожного села з брамою, мов темна, в≥чно голодна пащека, готова проковтнути вс≥ ц≥лор≥чн≥ здобутки сел¤нина. —еред с≥рого села б≥л≥Ї кр≥зь мр¤ку панський дв≥р, мов зуби ¤когось величезного зв≥ра, готов≥ гризти, кал≥чити ≥ смоктати кровї. ј п≥д брамою сто¤ть з шапками в руках сел¤ни, чекаючи пана, ¤кий, можливо, прийме њх на роботу, Ђхоч по п'¤тнадц¤ть крейцар≥в денної.
Ѕ≥ль, в≥дчай ≥ знев≥ру в справедливост≥ чуЇ адвокат у словах сел¤н, ¤к≥ розпов≥дають, ¤к семеро здоров≥с≥ньких д≥тей померли тому, що зам≥сть в≥спи њм п'¤ний Ђф≥зикї прищепив гангрену. ≤ це вже не перший випадок, що д≥ти в≥д щепленн¤ вмирають. ѕочувши пропозиц≥ю ™вгена написати донесенн¤, сел¤ни сумно захитали головами: Ђ“а, роб≥ть що знаЇте, але ми одно знаЇмо. …ому за се н≥чого не будеї. Ќезабаром справедлив≥сть њхн≥х сл≥в п≥дтвердилас¤, бо донесенн¤ адвокату повернули, запевнивши, що Ђвласть, розсл≥дувавши факт, дл¤ карного пересл≥дуванн¤ не найшла п≥дставиї.
Ќеосв≥чен≥стю, дов≥рлив≥стю, нањвн≥стю темного сел¤нства користуютьс¤ р≥зн≥ пройдисв≥ти. ќдин з них, Ўнадельський, зал¤куючи сел¤н в≥йною, видурював у них грош≥ н≥би за те, що в≥н зможе ув≥льнити њхн≥х син≥в в≥д призову на в≥йськову службу. оли ж –афалович викрив цю аферу, то сел¤н, ¤к≥ згадувалис¤ в донесенн≥, жандарми закували в кайдани ≥ гнали њх до суду, ¤к злочинц≥в. «розум≥ло, що сел¤ни бо¤лис¤ суду, ¤к найстрашн≥шоњ кари. Ђ“ой самий, хто гнав холопа на панщину, брав у рекрути, ст¤гав з нього податки, виган¤в його з хати... ≥ м≥г тис¤чними способами кривдити його, той сам ≥ був його суддею... ’то йшов до суду, хоч би правда сто раз була на його боц≥, тремт≥в ≥ вважав себе нещасливим, бо Ђпанського суду н≥хто не певенї.
„астина пом≥щик≥в за старою традиц≥Їю продовжувала судити сел¤н у себе в маЇтку. “ак чинить ≥ граф шивотульський. ќдного сел¤нина в≥н караЇ власноруч, вл≥пивши тому 25 канчук≥в. «а цей злочин мав би граф в≥дсид≥ти ш≥сть м≥с¤ц≥в ув'¤зненн¤, але президент суду обуривс¤: х≥ба може в≥н судити графа, ¤к звичайного злочинц¤?
Ќезважаючи на т¤жке лихо, що випало на долю украњнського сел¤нства, ≤ван ‘ранко зак≥нчуЇ розпов≥дь про його становище на оптим≥стичн≥й нот≥. ѕисьменник в≥рить у духовн≥ сили народу, в його здатн≥сть боротис¤ проти несправедливост≥ за майбутнЇ щасливе житт¤.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ≤вана ‘ранка
