Шкільний (учнівський) твір:
Хто в кого вкрав щастя? (за драмою І. Я. Франка «Украдене щастя»)
Щастя... Чи дароване воно долею, чи залежить воно від тебе та людей, які тебе оточують? На це складне запитання кожному свою відповідь дає життя. Та от у героїв драми Івана Франка «Украдене щастя» його украли. Хто ж і в кого украв щастя?
Пізня зимова пора. У занепокоєнні чекає молода жінка Анна свого чоловіка Миколу. Та чи тільки відсутність чоловіка викликала такі переживання в її душі? Звичайно ж, ні. Дізнається Анна, що в їхньому селі з'явився Михайло Гурман, той, якого кохала в дівочі роки, з яким розлучили брати, про якого вони ж і сказали їй, що загинув, та й видали її за набагато старшого від неї покірного наймита Миколу. А ще через кілька годин зустрінуться вони, Михайло і Анна. І з новою силою за¬палає їхня любов. Величезною радістю, силою, що змусить забути Анну про все, стає це кохання. Та й пекельним вогнем обпече воно чисту душу цієї прекрасної жінки. В ім'я своєї любові вона жертвує всім: «Та чи ж не віддала я йому... честь жіночу, душу свою, добру свою славу. Присягу для нього зламала... Ну і що ж? Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга». Та страждає Микола, гине Михайло від його руки, і знову Анна одна, без любові та щастя.
Насміялась доля і над працьовитим та тихим наймитом Миколою. Одружився він з Анною, вірячи, що Михайла немає в живих, тяжко працював, а тут ще й обмовлений жандармом потрапив у тюрму. Правда, судді визнали його невинним, та, повернувшись додому, він бачить Анну з Михайлом. Цей «цісарський слуга» украв його щастя, зневажив його честь, зруйнував сім'ю. Для чого ж тепер жити? Адже любив Микола Анну, «як свою душу... і нічого для неї не пожалкував би, щоб лише вона була щасливою». Михайло вважає, що він, Микола, вкрав їхнє щастя. Він, «обдертий з честі, супокою і поваги, зруйнований, зарізаний без ножа», — виявився злодієм? Обурення вийшло з берегів і, захмелілий від горілки та горя, він запускає сокиру в груди Михайлові.
У минулому Михайло — це «чесний парубок, може трохи гарячий, запалкий, але кривди не любив, неправди не міг знести». Таким знала його Анна, таким полюбила. Любив Анну і Михайло. Для нього вона — єдиний і найдорожчий скарб. Цісарська солдатська служба вистудили серце Михайла, і повертається він уже іншим до Анни. Він гоїть своє серце миттєвим задоволенням, зовсім не думаючи про Анну, з презирством ставиться до людей. Та в душі він залишається тим самим Михайлом і перед смертю говорить, що він сам собі вкоротив життя, знімаючи всю вину з Миколи.
У цій драмі тема украденого щастя виростає у своєрідний художній образ, який є наскрізним, провідним. Кожний з трьох головних героїв нещасний, кожний хоче повернути собі щастя і робить це по-своєму: Микола вбиває Михайла, Гурман відкрито кохається з Анною, зневажаючи Миколу, Анна віддає коханцеві своє серце, жіночу честь, бажаючи надолужити втрачений з нелюбом час. Та ніхто з них не став щасливим.
Хто ж украв їхнє щастя? Справжні винуватці названі автором. Це, по-перше, брати Анни з їхніми підлими душами та дрібновласницькими планами, по-друге, як писав Франко, «нещасливе уладження наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв'язок, котре насилує любов і серце женщини».
Дивись інші твори за творчістю Івана Франка
