Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ќсобливост≥ ≥мпрес≥он≥стичноњ прози (затвором Ђћоментї ¬олодимирa ¬инниченка)
„ас складаЇтьс¤ з момент≥в. ћи непом≥тно проходимо повз одн≥, при згадц≥ про ≥нш≥ серце починаЇ тривожно калатати, де¤к≥ запам'¤товуЇмо назавжди. ≤ немаЇ ч≥ткого алгоритму, чому в≥дбуваЇтьс¤ саме так. ≤нод≥ дов≥рливий погл¤д, гар¤чий подих, невловимий аромат, що кружл¤Ї в пов≥тр≥... ”мови, м≥сце зустр≥ч≥, тв≥й соц≥альний статус Ч все це марнота: Ї лише в≥дчутт¤
й емоц≥њ Ч споконв≥чна загадка людства. ¬иникаючи в певний момент, вони по в≥нц¤ сповнюють людину. —л≥пл¤ть оч≥, заволод≥вають св≥дом≥стю, зачаровують волю ≥ розум, позбавл¤ють нас можливост≥ говорити. ј коли полум'¤ згасне, маЇмо в≥рог≥дн≥сть, що тепло його з≥гр≥ватиме нас усе житт¤.
“в≥р Ђћоментї ¬олодимира ¬инниченка Ч новатора в украњнськ≥й проз≥ ≥ драматург≥њ Ч в≥дбиваЇ той в≥др≥зок часу, ¤кий неможливо забути. «овн≥шн≥ под≥њ, близьк≥ дл¤ колишнього пол≥тв'¤зн¤ ¬. ¬инниченка, стають лише фунтом, на ¤кому розкв≥таЇ вразлива кв≥тка коханн¤-щаст¤.
≤мпрес≥он≥стична форма викладу, емоц≥йн≥сть та психолог≥зм твору змушують читача повною м≥рою в≥дчути те, що переживав головний герой твору, ¤кий мав негайно перетнути кордон Ќайл≥пший час дл¤ задуманого Ч темна н≥ч, але в≥н не маЇ вибору, ≥ тому Ђможуть убитиї ўе одна незвичайн≥сть Ч перетнути кордон в≥н мусить разом ≥з, ¤к ви¤вилось пот≥м, Ђзнайомою у минулому житт≥ї незнайомкою-≈кстремальн≥сть ситуац≥њ, момент на меж≥ житт¤ ≥ смерт≥, сприйн¤тт¤ оточуючого середовища на емоц≥йному р≥вн≥, стан геро¤ Ч спок≥йний, вр≥вноважений, ненапружений, немов затишш¤ перед грозою. ¬≥н не т≥льки бачить ≥ в≥дчуваЇ такий др≥б'¤зок, ¤к соломинки, що кололи обличч¤ п≥д час перењзду, запах р¤дна, ¤ким колись накривали ог≥рки, шаруд≥нн¤ бур'¤ну, прихканн¤ кон¤чки, бездор≥жж¤, по ¤кому њде п≥двода, б≥л≥ берези, метелики, кузьки. ”се це закарбовуЇтьс¤ у його пам'¤т≥ з такою силою, що пот≥м, у тюремн≥й камер≥, в≥н здатен в≥дтворити найтонш≥ нюанси, найдр≥бн≥ш≥, але так≥ важлив≥ детал≥, без ¤ких св≥т не був би гармон≥йним.
—ама природа, ¤ка живе за своњми законами, без вигаданих людством Ђпашпорт≥в, морал≥в, "уложен≥й о наказан≥¤х"ї, надаЇ на дек≥лька годин затишний притулок двом люд¤м, Ђзагнаним другими людьмиї, даЇ можлив≥сть найповн≥ше розкритис¤, в≥дчути зв'¤зок ≥з нею, пробудити перв≥сн≥ ≥нстинкти, злитис¤ ≥з Ђвеликим прекрасним процесом житт¤ї.
јвтор навмисне не називаЇ ≥мен героњв, ми н≥чого не знаЇмо про њх дитинство, житт¤, що змусило њх ≥ти небезпечним шл¤хом. «наЇмо т≥льки головне: вони Ч протестанти за вдачею, ¤к≥ не погоджуютьс¤ з умовами, що њм нав'¤зуЇ сусп≥льство. ¬ипадкова зустр≥ч звела людей, ¤к≥, перетнувшись лише раз у житт≥, будуть завжди носити в душ≥ коханий образ. ÷ин≥ки не пов≥р¤ть в неск≥нченн≥сть цих почутт≥в, а скептики взагал≥ не назвуть ц≥ почутт¤ коханн¤м. ћожливо, це коханн¤ здаЇтьс¤ оманним, нереальним ≥... тимчасовим, але дл¤ геро¤ воно Ї в≥чним. Ѕо немаЇ в св≥т≥ н≥чого пост≥йн≥шого за тимчасове. ≤ цю любов, таку коротку ≥ примарну, але незапл¤мовану буденщиною, незатавровану брудними руками (а люди часто мають звичку все псувати), в≥н буде носити в душ≥ все житт¤.
по тем≥:
категор≥¤: украњнська л≥тература / твори за творч≥стю ¬инниченко ¬олодимира/ oсобливост≥ ≥мпрес≥он≥стичноњ прози (затвором Ђћоментї ¬олодимирa ¬инниченка)
