Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ћоЇ ставленн¤ до героњн≥ опов≥данн¤ Ѕ. √р≥нченка Ђ”кралаї
ћен≥ важко однозначно визначити власне ставленн¤ до ќлександри, героњн≥ опов≥данн¤ Ѕ. √р≥нченка Ђ”кралаї ўоб справедливо оц≥нити њњ вчинок, ¤ спробувала сама стати на њњ м≥сце ≥ в≥дчути все те. що в≥дчувала ц¤ голодна д≥вчинка. ¬она в≥д нестримного бажанн¤ хоч трохи поњсти вкрала у своЇњ подруги ѕр≥ськи шматок хл≥ба, ≥ њњ сп≥ймали Ђна гар¤чомуї.
јле ¤ не можу назвати њњ Ђзлод≥йкоюї ≥ вимагати, ¤к Ђ...один великий школ¤р, не дуже розумний ≥ не дуже жал≥сливийї: ЂЅач, що вигадала, Ч красти! њњ треба прогнати з школи!ї ѕереживанн¤ маленькоњ героњн≥, ¤ка Ђчасто сидить на сухому хл≥бов≥ї, дуже болюч≥ й щир≥. ÷е св≥дчить про те, що вона Ч чесна ≥ добра дитина, але мучитьс¤ в≥д голоду, переживаЇ ≥ все ж чинить зло. ќлександра ж не винна, що у своњй с≥м'њ з батьком-п'¤ницею њй доводитьс¤ не жити, а т≥льки ≥снувати! я у¤вл¤ю, ¤к заздрила д≥вчинка подруз≥ ѕр≥сц≥, що завжди приносила з дому пир≥жки, переп≥чки, корж≥!
я ладна виправдати ќлександру ≥ не називати њњ вчинок крад≥жкою, але вона сама мен≥ п≥дказуЇ, що ¤ помил¤юсь. Ђ¬она мовчала ≥ сид≥ла непорушно ¤к кам'¤наї, Ђ...голосне г≥рке риданн¤ роз≥тнулось у школ≥ї, Ђ...вона н≥чого не хот≥ла њсти ≥ все плакалаї, Ч так передаЇ Ѕ. √р≥нченко стан душ≥ Ђкрад≥йкиї. «начить, вона розум≥Ї, що скоњла √р≥х? —л≥дом за нею ¤ погоджуюсь, крад≥жка Ї крад≥жкою, справжн≥м злочином, одним ≥з найт¤жчих б≥бл≥йних гр≥х≥в. ”з¤ти без дозволу, потайки чуже Ч це значить украсти.
√р≥нченко зак≥нчуЇ своЇ опов≥данн¤ реченн¤м: Ђ÷ього року вона... вийде з школи чесною людиноюї. ≤ постаЇ питанн¤: Ђ„и може бути злод≥й чеснимї Ќ≥, ¤ не виправдовую ганебного вчинку ќлександри, ¤ка мен≥ дуже сподобалас¤, але розум≥ю: це Ч њњ важка б≥да. ≤ п≥дштовхнули д≥вчинку до ц≥Їњ б≥ди нелюдськ≥ умови житт¤ ≥ дит¤че безсилл¤ перед ними.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю √р≥нченко Ѕорисa
