Шкільний (учнівський) твір:
Поетичний образ України у творах П. Грабовського
Творча спадщина Павла Арсеновича Грабовського - яскраве виявлення сили, життєдайності, волелюбних традицій української літератури. Його поезія сповнена великої жертовної любові до рідного краю, знедоленого українського народу, заради якого він пішов тернистим шляхом. Усі свої сили, навіть своє життя віддав він за Україну, за "окутий, пригноблений люд". По тюрмах та на засланні, у "невольницькій глуші" поета катували 20 років. Важким сибірським шляхом по арештантських пересильних етапах гнали поета царські жандарми, а він під час зупинки вугіллям писав на стінах бараків свої вірші, присвячені Україні. До нестями любив Грабовський свій рідний край, знедолену свою Україну, її простий трудовий народ.
Образ України посідає особливе місце в творчості поета. Далеко від рідного Краю, у засніженому Сибіру пригадувалась йому мила Україна у білих вишневих Садках, заквітчана квітками.
Україна приснилась мені,
Я прокинувсь, ізмучений, друже,
Ранній промінь гуляв по стіні,
Та не легше було мені, друже.
Онде гай величаво дріма,
Вільна пташка так весело круже,
Чорнобрива жоржину лама...
Та мені не полегшало, друже!
Тяжко переживав поет розлуку з рідним краєм, а ще гіршим було усвідомлення того, що більше, мабуть, не доведеться йому вже побувати в Україні.
Прощайте, садочки та рідні гаї,
Прощайте, кохані та милі мої!
А так хочеться поетові-засланцю побувати в рідному краєві, відчути дотик легкого весняного вітру, ніжний запах жоржин і мальв, почути чудовий солов'їний спів, що розноситься над садками й полями. А натомість - неволя. І мріє він уже лише про те, щоб передати привіт милій серцю Україні.
На хвилю б тільки збутись туги,
З неволі виглянуть на світ,
Спинить тяжке чуття недуги,
Украйні кинути привіт!
Невимовно тяжко крає поета думка про те, що в рідному краї тяжко страждає поневолений народ.
Боже!
Чи знайдеться край так зрабований,
Як Україна, чи ні?
Люд наш, цупкими кайданами скований,
Гине без світла на дні, -
з болем пише поет. Але вірить у те, що прийде світла година, спадуть кайдани. Але для цього треба ще чимало попрацювати.
Вставайте, вкраїнці!
Рушаймо без ляку! -
До труду закликую вас!
Не нам розігнати згромаджену мряку, -
Ми, однак, наблизимо час!
І вірив поет, що стане Україна вільною й незалежною, зашумить зеленими лісами, колосистими полями, заспіває пісню волі, розповідаючи про щасливе й заможне своє життя.
Через власні свої долі
Здужа люд наш устояти -
І справдяться ті надії,
Що не згине наша мати!
Так у поезії Грабовського оживала народна віра в те, що "не вмерла Україна, і слава, і воля".
Мотиви туги і суму за Україною звучать у багатьох творах П. Грабовського: "Україна приснилась мені", "Ой, яка ж ти сумна, Україно моя", "Сон", "Далеко" та інші. Все своє недовге життя (доля відвела йому лише 38 років) він прожив з думами про Україну, наближаючи її волю, національну незалежність, бажаючи тільки одного:
Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподіваного раю
Від себе власно сподівавсь.
І вірив у те, що обов'язково прийде "день великої відради",
...зоря згоди заблищить у тьмі,
Рівний всім, в сім'ї народів вільних
Раб-народ забуде об ярмі!
Дивись інші твори за творчістю Грабовського Павла
