Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ќбраз —оф≥њ ињвськоњ - символ духовного надбанн¤ украњнського народу
ѕавло «агребельний - в≥домий украњнський письменник, автор багатьох твор≥в про наших сучасник≥в. јле особливе м≥сце пос≥дають в його творчост≥ ≥сторичн≥ романи. ќдин ≥з найв≥дом≥ших - роман "ƒиво", над ¤ким автор працював дес¤ть рок≥в, маючи на мет≥ "показати нерозривн≥сть час≥в, показати, що великий культурний спа-док, залишений нам ≥стор≥Їю, ≥снуЇ не самодостатньо".
ињвська –усь привертала до себе пильну увагу багатьох покол≥нь досл≥дник≥в, поет≥в, опов≥дач≥в. ѕавло «агребельний у роман≥ "ƒиво" творить образ ињвськоњ –ус≥, њњ сусп≥льного житт¤, культури. ÷е один з багатьох ≥сторичних твор≥в про т≥ часи, але в ньому автору, ¤к н≥кому ран≥ше, вдалос¤ розкрити суперечност≥ давньоњ доби ≥ разом з тим створити ¤скрав≥ художн≥ образи. ÷е розпов≥дь про чудо арх≥тектурного мистецтва наших предк≥в - —оф≥ю ињвську, про њњ долю та м≥сце в наш≥й духовн≥й ≥стор≥њ.
“ак, —оф≥¤ ињвська - один з головних героњв роману. ÷ей мистецький витв≥р змальовано ¤к незвичайне диво, що "н≥коли не к≥нчаЇтьс¤ й не переводитьс¤". ≤ читач≥ роману стають св≥дками створенн¤ цього дива, знайомл¤чись з буд≥вничим —оф≥њ ињвськоњ - —ивооком. “алановитий древл¤нин багато блукав по –ус≥, був ченцем у болгарському монастир≥, згодом потрапив до ¬≥зант≥њ ≥ працював у константинопольського майстра ¤к буд≥вник ≥ оздоблювач храм≥в. «годом, дозр≥лий у своЇму талант≥ й розум≥нн≥ житт¤, повернувс¤ до иЇва, у р≥дну землю. ѕовернувс¤, щоб створити —оф≥ю, собор, в ¤кому використав традиц≥њ предк≥в та досв≥д, набутий по вс≥х св≥тах. ¬≥н - чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому в≥ддав себе до останку.
"ћистецтво знаЇш?" - допитувавс¤ кн¤зь ярослав. "¬се роблю, - сказав —ивоок". ѕриступаючи до спорудженн¤ собору в иЇв≥, —ивоок задумуЇ щось велике ≥ незвичайне, бо мал≥сть не може здивувати св≥т. ¬ його у¤в≥ собор сто¤в ¤к образ його земл≥, ¤кий народивс¤ з давн≥х спогад≥в ≥ новоњ зустр≥ч≥ з ƒн≥пром ≥ пущами, це був "образ прол≥таючий, мов з≥тханн¤ в≥тру в ос≥нньому лист≥..." ÷ю величну церкву ¤к символ краси р≥дноњ в≥тчизни, а не пристанище Ѕога, митець вимр≥ював усе житт¤.
” процес≥ творенн¤ собору —ивоок наче самознищувавс¤. "“епер зродилос¤ в ньому щось н≥би рослинне: мов рослини - кв≥тками ≥ лист¤ми, в≥н тепер жив ≥ промовл¤в до людей т≥льки барвами ... спливав кр≥зь к≥нц≥ пальц≥в на своњ мозањки, небаченими кольорами..."
—кладним ≥ суперечливим постаЇ образ кн¤з¤ ярослава, але змальовуЇтьс¤ ярос-лав ћудрий передус≥м ¤к людина ≥ син свого часу. Ѕагато в ¤ких рисах привабливий ≥ водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний ¤к розбудовувач ињвськоњ держави ≥ разом з тим, звичайно ж, виразник ≥нтерес≥в свого класу, далекий в≥д турбот про житт¤ простого народу. «адумав ярослав спорудити собор на зразок величних храм≥в в≥зант≥йських. Ќим вол≥в здивувати св≥т. ≤ задум —ивоока припав йому до душ≥. ” цьому незвичайному собор≥ кн¤зь хот≥в знайти примиренн¤ нового, чужого з≥ старим, своњм, подолати роздвоЇн≥сть, що мучила його прот¤гом багатьох рок≥в.
"÷ей собор вже з першого дн¤ його ≥снуванн¤, певно, мало хто вважав за житло дл¤ Ѕога - в≥н сприймавс¤ ¤к над≥йний притулок людського духу, тут в≥дразу задомовивс¤ дух громад¤нства ≥ мудрост≥ тих, хто вибудовував державн≥сть ињвськоњ –ус≥ ... ƒиво!"
ѕ. «агребельний у своЇму роман≥ зум≥в показати ≥стор≥ю ”крањни, об'Їднавши три њњ шари: давнину, другу св≥тову в≥йну й сьогоденн¤. ј головний об'Їднуючий центр - це образ —оф≥њ ињвськоњ, незвичайного дива з див "во всем полунощи земном". ” розд≥лах роману, де розпов≥даЇтьс¤ про окупований фашистами ињв, а також про мирне житт¤ героњв в ш≥стдес¤т≥ роки, ус≥ персонаж≥ пов'¤зан≥ з собором. ” роки ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни есес≥вець Ўнурре за наказом фюрера хоче вир≥зати найкращ≥ фрески дл¤ музею в г≥тлер≥вському Ћ≥нц≥. ”чений-≥сторик √орд≥й ќтава перешкоджаЇ йому ц≥ною власного житт¤. —ин √орд≥¤, також ≥сторик, наст≥льки закоханий у собор, що не може в≥дмовитис¤ в≥д цього дива нав≥ть заради коханн¤.
—обор зв'¤зуЇ покол≥нн¤, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. ќдночасно з "—обором" ќлес¤ √ончара роман ѕ. «агребельного "ƒиво" закликаЇ сучасник≥в "берегти собор людських душ", будувати майбутнЇ свого народу, його добробут ≥ щаст¤. —творений майстром образ —оф≥њ ињвськоњ проступаЇ кр≥зь ≥млу стол≥ть ≥ вт≥люЇ невмирущ≥сть духу украњнського народу. «а довгу ≥стор≥ю свого ≥снуванн¤ р≥зн≥ завойовники намагалис¤ знищити це диво, та знову ≥ знову поставав собор. ¬≥н "сто¤в уперто, несхитно, в≥чно, так н≥би не будований був, а вир≥с ≥з щедрот кињвськоњ земл≥..."
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю «агребельного ѕавла
