Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
“рагед≥¤ поета-вигнанц¤ в л≥риц≥ ™вгена ћаланюка (II вар≥ант)
∆итт¤ ™вгена ћаланюка Ч приклад того траг≥чного ≥снуванн¤ викинутого за меж≥ р≥дноњ земл≥ украњнського поета, св≥домого громад¤нина, що не потр≥бний ви¤вивс¤ Ѕатьк≥вщин≥ саме тод≥, коли потребував в≥ддати всю свою долю њй. “ому л≥рика поета Ч болючий монолог ем≥гранта-вигнанц¤, закор≥неного в р≥дн≥й земл≥.
ѕортрет ем≥гранта накреслюЇ ™вген ћаланюк в Ђ—онетах про ќрликаї Ч кер≥вника козацькоњ ем≥грац≥њ мазепинських час≥в. ћ≥сце д≥њ твору Ч чуже м≥сто чужоњ крањни:
¬ в≥кн≥ сльота ≥ листопад.
¬ертаютьс¤ з костьолу люде.
÷ей д≥м отчизною не буде,
Ѕудинки не зам≥н¤ть хат.
“е саме. ƒв≥ст≥ л≥т назад
ќтак же чужиною нудив
«марн≥лий ќрлик кр≥зь облуди
—воњх над≥й, труд≥в ≥ втрат.
≤, може, тут сид≥в так само,
„екаючи в≥стей ≥з ясс,
≤ кр≥зь в≥кно в≥н бачив браму
≤ вулицю в цей самий час.
ƒружина в раков≥ з доньками,
—ин у ѕариж≥. ƒн≥ Ч в≥ками.
“ак≥ болюч≥ ц≥ останн≥ слова процитованого уривка. ƒ≥йсно, ≥ дл¤ л≥ричного геро¤ ћаланюка, ≥ дл¤ нього самого кожен день на чужин≥ перетворювавс¤ на ц≥ле стол≥тт¤, пережити ¤ке було справжньою мукою. ¬≥н, поет-вигнанець, в≥дчував свою в≥д≥рван≥сть в≥д Ѕатьк≥вщини, хоч ≥ не переривав зв'¤зку з нею. ѕоет був у курс≥ культурного житт¤ та пол≥тичних под≥й в –ад¤нськ≥й ”крањн≥. ѕеребуваючи за кордоном, усе ж був у самому серц≥ под≥й на Ѕатьк≥вщин≥.
як ≥ кожен поет-вигнанець, ћаланюк створюЇ свою ≥стор≥ософську концепц≥ю ”крањни. онцепц≥¤ поета будуЇтьс¤ на двох голов
них символах: —тепова ≈ллада та «емна ћадонна. ќбрази ц≥ дуже близьк≥ за своњм значенн¤м ≥ глибинною суттю. “ак чи ≥накше, але ”крањна персон≥ф≥куЇтьс¤ в ж≥ночому образ≥ ≥ ≥стор≥¤ њњ пропускаЇ через ≥стор≥ю античност≥, н≥би кр≥зь чисте горнило. ћадонна Ч це чистота, непорочн≥сть. ” ћаланюка ж «емна ћадонна, тобто близька, життЇва ≥, можливо, гр≥шна. ” в≥рш≥ Ђѕсалми степуї ”крањна зображена ¤к степова бранка, заарканена ≥ івалтована в наметах половецьких ≥ татарських хан≥в та п≥зн≥ших цар≥в. ≤ автор одночасно в≥дчув?" до ц≥Їњ бранки зневагу, огиду ≥ чисте сп≥вчутт¤, любов, ка¤тт¤ зї “≈, що не вбер≥г:
’иж≥ птиц≥ лет¤ть з≥ —ходу
Ќа червоному тл≥ пожеж, Ч
Ѕачу, бачу “вою √олготу
≤ зв≥дс≥ль, з моњх мервих меж...
“епер, коли кругом руњни й в≥тер,
я припадаю знов до “воњх н≥г, Ч
ѕрости, прости, Ч молю, невт≥шний митар,
ѕрости, що ¤ Ч останн≥й печен≥г.
” таких протир≥чних почутт¤х до своЇњ Ѕатьк≥вщини поет бачить свою власну вину, всю недосконал≥сть:
ѕрости, що ¤ не син, не син “об≥ ще,
Ѕо й “и Ч не мати, бранко степова!
« “воњх степ≥в лет¤ть птахи злов≥щ≥,
ј ¤ творю зневажлив≥ слова.
Ѕатьк≥вщина стаЇ мр≥Їю, маренн¤м, ≥деальною субстанц≥Їю, недос¤жною дл¤ поета, та Їдино бажаною:
ј мен≥ ти Ч фата-моргана
Ќа п≥сках ем≥грантських —ахар Ч
“и, красо земл≥ несказанна,
Ќам немудрим Ч даремний дар!
ѕоет створюЇ св≥й власний м≥ф про ”крањну, побудований на к≥лькох основних елементах: м≥фологема Ѕога, ¤кий покинув ”крањну, покаравши њњ в≥чною неволею; образ —теповоњ (—китськоњ, „орноњ) ≈ллади, хвороњ на елл≥н≥стичну замр≥¤н≥сть та безд≥¤льн≥сть; мотив в≥нчанн¤ поета з Ѕатьк≥вщиною, ¤ка не виправдала його спод≥вань.
ћ≥ф про ”крањну ц≥лком пронизаний ностальг≥Їю, втратою, в≥д≥рван≥стю, ≥ це надаЇ йому ще б≥льшоњ траг≥чност≥. Ѕатьк≥вщина втратила свою волю, себе саму, ≥ вона втратила свого поета, а поет втратив њњ:
р≥зь в≥тер, негоду ос≥нню,
’ай сонце, хай м≥с¤ць Ч оттак
овтатимуть далеч синю
≤ оч≥ моњ, ≥ уста.
ѕоет перебуваЇ на в≥чному шл¤ху поверненн¤ до Ѕатьк≥вщини, тому що не може змиритис¤ з розлукою. ≤ коли тепер поез≥њ ™вгена ћаланюка повернут≥, врешт≥, украњнському читачев≥ п≥сл¤ довгих рок≥в замовчуванн¤, це вигл¤даЇ досить символ≥чно. “аким чином поет-вигнанець повертаЇтьс¤ на р≥дну землю.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ™вгенa ћаланюкa
