Шкільний (учнівський) твір:
Усе повертається на круги своя (за романом Ю. Яновського "Вершники") (IІ варіант)
Кому з нас не доводилося читати самим і чути захоплені відгуки юних і немолодих читачів про могутню, романтичну окриленість творчості Юрія Яновського? Перш за все це стосується його роману «Вершники».
Роман складається з кількох новел: «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі», «Батальйон Шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «Шлях армій», «Адаменко». Вони з'єднані одна з одною не спільним сюжетом у класичному розумінні цього поняття, а передусім спільною ідеєю, спільним задумом. Кожна з новел відображає вершину героїчного напруження, якусь зі сторін революційної героїки. Отже, кожна новела — це цілком самостійний художній твір, і в той же час вони становлять одне ціле.
Центральними постатями твору є родина Половців, Чубенко, коваль Максим та інші. Кожна новела — ніби новий штрих до загальної картини громадянської війни, штрих яскравий та образний.
Письменник показує буремний 1919 рік, коли мир було зруйновано і, здавалося, усі стали воювати, ніхто не залишився осторонь, усе руйнувала ця війна. Здавалося, руйнується весь світ навкруги. Та життя, стверджує письменник, зруйнувати неможливо, і все врешті-решт повертається на круги своя. Це підтверджує в романі образ Данила Чабана. Найкращим другом Данилка є його прадід, і це доводить зв'язок між поколіннями. Данилко народився недалеко від Перекопу, «його смажило сонце та обпікав вітер, і завше хотіло
ся їсти...». Образ хлопчика оповитий романтичною мрією, спогадом дитинства, а дід Данило є втіленням мудрості. Цей «серед степу голий, серед людей голодний» чоловік — столітній мудрець, надзвичайно спостережливий до природи навкруги, до живого світу: «Прадід примічав, звідки в цей день вітер, коли з Дніпра — риба ловитиметься, коли із степу — добре на бджоли, коли з низу — буде врожай; а побачивши першу ластівку, треба кинути на неї жменю зе ялі — «на тобі, ластівко, на гніздо!». Старий відкриває хлопчикові таємниці неповторної краси природи. І Данилко «заплющував очі перед таким височенним світом, коло такого старезного прадіда, що йде собі і підспівує старих пісень і повідає Данилкові казки й приказки, як зветься кожна трава і яка квітка на яку користь». Загадкове життя природи, пісенний дивосвіт — така перша Данилкова життєва школа. У такій атмосфері зростає хлопчик — мудрий, чутливий, поетичний. І утверджується неперервний зв'язок між поколіннями, незнищенність буття. І це підтверджує текст: «Чабанець Данило... став уже чабаном, повним чабаном, правнуком Данила, сином Ригора». Так, в житті все йде по колу, піднімаючись, звичайно, на вищий щабель. І малий Данилко продовжує справу своїх батька, діда, прадіда, продовжуючи й їхнє життя у вічність. А коли гине Данилова дружина, у нього теж залишається син — немовля, яке він несе на руках: «Підійшов товариш Данило, на руках несучи немовля, єдине, що в нього зосталось...»
Мотив повернення життя до своїх основ розкриває у творі й образ коваля Максима. Коваль — найкращий кулеметник у Донбасівському революційному полку. Його портрет автор подав у зіставленні з уславленим командиром: «Чубенко, схудлий і тендітний після тифу, і вусатий Максим сиділи на тачанці в позах гордовитих і незалежних...» Далі образ Максима розкривається через яскраву поетичну деталь — залізну троянду: «Це було чудо досконалості, натхнення і терпіння, ніжний витвір надзвичайного молотка, радість металу, що процвів, і вицвів, і збагнув крихке проростання живих клітин».
Троянда — витвір ковалевих рук, мрія обдарованого коваля із золотими руками. Максим пережив багато випробувань, пройшов тюрми, побував за кордоном, зазнав лиха. І от одного разу він почув від в'язня: «Ковалю, ковалю, якби ти вмів кувати троянду, бо вона помалу росте, наша троянда революції». Слова ці Максим перейняв як заповіт, і образ звичайної троянди переріс для нього в символ очікуваної свободи, яку треба виборювати зусиллями кожного. Коваль викував троянду, здійснив свою мрію, та не дожив до перемоги. І от вже Чубенко «тримав у руці ковану троянду, оцінював її оком середньовічного цехового майстра... високо над ним миготів Альдебаран і всі сузір'я — журавлиний ключ вічності». Ми бачи
мо, що мрія коваля Максима стає мрією цілого покоління, і його естафету підхоплюють інші бійці, гідно несуть свій символ. Це підтверджує і наступна новела, в якій Чубенко знову стає сталеваром, повертаючися до мирної праці.
Ю. Яновський відтворив у своєму романі цілісний портрет буремного покоління початку XX століття. Цей портрет реалізований в образах Мусія та Івана Половців, Данила Чабана, Шведа, Чубенка, Максима, Адаменка, безіменного листоноші. «Всі вони — «вершники» в образному, метафоричному розумінні, «вершники» за високим строєм душі — тобто рицарі, люди великої душевної доблесті, рицарі народу, рицарі революції... — писав Леонід Новиченко. — Увесь народ-богатир став «вершником», сів на могутнього коня...»
Дивись інші твори за творчістю Яновського Юрія
