Шкільний (учнівський) твір:
Показ війни як трагедії народу (за романом Ю. Яновського "Вершники") (I варіант)
Народжений і вихований українським степом, Юрій Яновський одержав від природи романтичне світовідчуття. Він закроєний був на високе місце в царині художнього слова і зайняв його поруч із найвидатнішими постатями національної культури.
У середині 30-х років XX століття Юрієм Яновським був написаний дивний і прекрасний історико-революційний роман у новелах «Вершники», сповнений трагізму і водночас світлої радості за майбутнє українського народу.
Письменник знову, як і в попередніх творах, повертається в роки громадянської війни. На сторінках «Вершників» заблискотіли шаблі, здибились знавіснілі коні, а брат братові почав знімати голову з плечей, як у якомусь моторошному кіно. Страшна трагедія тієї доби... Брат убиває брата, батько — сина, діти роблять замах на матір. Війна запанувала навіть у душі людській.
Із братами Половцями ми знайомимося у першій новелі «Подвійне коло». Зійшлися у герці армійські загони різних політичних поглядів, і по черзі на землю летять голови братів (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса). Вони опинилися з різних боків політичних барикад і своїми діями спричиняють освячений більшовизмом розпад роду людського. На перший план виходять закони класової боротьби, а ми ж знаємо, що сила в єдності, в любові до ближнього. Забули про це брати, забули, що «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду», бо обдурено їх різними гаслами і закликами.
Несе війна нещастя і батькам. Письменник майстерно відтворив горе матері-страдниці, нещасного батька. Усі сини були милі батьківським серцям, хоч і не всі були путящі (Андрій — ледащо, Панас — контрабандист). Матері болить навіть подряпинка на дитині, а що вже говорити про її загибель, особливо якщо уявити смерть однієї дитини, заподіяну іншою. А як страждало серце батька, коли він бачив непорозуміння між синами!
Скупими штрихами змальована постать старої Половчихи. її портрет немов різьблений із граніту. Лише два означення і порівняння («...одежа на ній віялась, мов на кам'яній», «вона була висока і строга, як у пісні»), кілька разів повторюючись, підносять її образ до символічного узагальнення і розкривають справжні почуття матері, закам'янілої від тяжкого горя. Оскільки стара Половчиха «стояла на чолі родини... мов скеля в штормі», то трагедія її навіть подвійна: вона переживає не тільки смерть синів, але й спо¬стерігає за процесом розпаду роду.
Ототожнює письменник трагедію роду Половців із горем усієї України, яка в той час теж губила кращих своїх синів, не маючи змоги зберегти рід український.
Юрій Яновський застерігає всіх нас від ворожнечі, кличе до єдності, спільності, бо тільки вони зможуть дати сили зберегти наш рід. Особливо актуально звучать його перестороги в наш час, коли навколо точаться війни і коли так важко знайти спільну мову не тільки з чужими, але й зі своїми.
Дивись інші твори за творчістю Яновського Юрія
