Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ѕоказ в≥йни ¤к трагед≥њ народу (за романом ё. яновського "¬ершники") (II вар≥ант)
” лист≥ до ё. яновського ќлесь √ончар писав, що ц¤ книга Ђтворилась при так≥й духовн≥й погод≥, при високих температурах дл¤ творчоњ спеки, що й Ђ—лово о полкуї. “аким чином справжн≥й художник слова вшанував творчий здобуток ≥ншого художника.
≤ под≥њ, ≥ народн≥ героњ зображуютьс¤ в роман≥ в п≥днесеному й героњчному ключ≥. ƒух народноњ героњки загалом був притаманний його творчост≥: Ђќ дев'¤тнадц¤тий р≥к поразок ≥ перемог, кривавий р≥к ≥сторичних батал≥й ≥ нелюдських битв, критичний по сил≥, незламний по вол≥, зат¤тий ≥ н≥жний, нар≥жний ≥ вузловий, безсонний дев'¤тнадц¤тий р≥кї.
ѕроцитований л≥ричний в≥дступ даЇ у¤вленн¤ про загальний п≥днесеноромантичний стиль усього роману Ђ¬ершникиї, ≥ його можна було б поставити еп≥графом до вс≥Їњ книги. ќднак, не втрачаючи почутт¤ естетичноњ м≥ри, письменник чергуЇ л≥рико-романтичний тон з траг≥чним, живописн≥ образи та пейзажн≥ картини з гротеском. ¬еликоњ художньоњ сили автор дос¤гаЇ там, де зображуЇ в≥рог≥дн≥ под≥њ на п≥вдн≥ ”крањни, об'Їмно й лакон≥чно
малюЇ образи справжн≥х героњв, ≥дучи в цьому за традиц≥¤ми народних дум.
ожний герой у Ђ¬ершникахї д≥став свою пол≥тичну характеристику: петлюр≥вець, ден≥к≥нець, махновець, б≥льшовик. ”же в перш≥й новел≥ Ђ¬ершник≥вї, де д≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ в степу п≥д омпан≥њвкою, з≥йшлис¤ в герц≥ арм≥йськ≥ загони р≥зних пол≥тичних погл¤д≥в, ≥ по черз≥ на землю кот¤тьс¤ голови брат≥в ѕоловц≥в Ч ден≥к≥нц¤ јндр≥¤, петлюр≥вц¤ ќверка, махновц¤ ќпанаса, а стинають њх з плеч один одному сам≥ ж брати. Ќезнищеним залишаЇтьс¤ т≥льки б≥льшовик ≤ван ѕоловець, ≥ це ц≥лком зрозум≥ле художнЇ вт≥ленн¤ т≥Їњ ≥сторичноњ ситуац≥њ, ¤ка ≥снувала в часи яновського, але головним Ї ≥нше: страшний мотив убивства братами один одного, мотив знищенн¤ роду.
—еред кривавоњ битви спочатку вихоплюЇтьс¤ т≥льки одна деталь: ќверк≥в Ђчорний шлик в≥¤вс¤ по плечахї. ƒал≥ надзвичайно стисло зображуютьс¤ ден≥к≥нц≥, а пор¤д ≥з ними Ч оф≥цер рос≥йськоњ арм≥њ јндр≥й, ¤кий проклинаЇ ќверка Ђруським серцем, ≥м'¤м великоњ –ос≥њ-мат≥нкиї. јндр≥й забув, що був украњнцем. «ненавид≥вши ”крањну, зненавид≥в ≥ своЇ кор≥нн¤. „и не це спричинило його загибель?
Ѕрати, ¤к≥ належать у ц≥й кривав≥й битв≥ до р≥зних табор≥в, все-таки дуже схож≥ один на одного: Ђ¬исокий јндр≥й став ≥ще вищий, ќверко бавивс¤ шликом, мов дитина чорною косою, вони були висок≥ й широкоплеч≥, з хижими дзьобами й с≥рими очимаї. расив≥ брати ѕоловц≥ серед бою, та страшно те, що руйнують вони св≥й р≥д, знищуючи один-одного. ≤ п≥дсумкова промова переможц¤ ≤вана ѕоловц¤, б≥льшовика, не переконуЇ читача в тому, що нав≥ть задл¤ таких ≥дей варто йти на вбивство: Ђ–≥д наш робот¤щий, та не вс≥ в род≥ пут¤щ≥. ™ горем горьован≥, св≥дом≥стю п≥дкут≥, пролетарськоњ науки люди, а Ї злодюги й несв≥дом≥, вороги й наймити ворог≥в. ќт ≥ бачиш сам, що р≥д розпадаЇтьс¤, а клас стоњть, ≥ весь св≥т за нас ≥ арл ћарксї.
ћотив розпаду людського роду, що почавс¤ з приходом революц≥њ, Ї т≥льки одним з мотив≥в роману, однак одним з найважлив≥ших, ≥ прикладом цього може бути сцена, в ¤к≥й брати убивають один одного, незважаючи на запов≥т батька.
” сцен≥ битви в степу п≥д омпан≥њвкою читаЇмо так≥ вражаюче жахлив≥ р¤дки: Ђƒехто прост¤гав руки, ≥ йому рубались руки, п≥д≥ймав до неба вкрите пилом ≥ потом обличч¤, ≥ йому рубали шаблею обличч¤, падав до земл≥ ≥ њв землю, захлинаючись предсмертною тугою, ≥ його рубали по ч≥м попало ≥ топтали конемї. ” ц≥й в≥йн≥ немаЇ н≥чого св¤того, втрачаЇтьс¤ ц≥нн≥сть людського житт¤, ц≥нн≥сть особистост≥.
¬≥йна постаЇ в роман≥ ¤к трагед≥¤. јле в той же час на в≥йн≥
виковуютьс¤ людськ≥ особистост≥, тут завжди Ї м≥сце дл¤ подвигу. ѕоказуючи в кожн≥й з новел нов≥ й нов≥ еп≥зоди громад¤нськоњ в≥йни ≥ нових д≥йових ос≥б, вт¤гнутих в круговерть под≥й, ё. яновський розпов≥даЇ ≥ про героњзм окремих персонаж≥в, ≥ про героњзм масовий. Ќаприклад, ми спостер≥гаЇмо, ¤к поранений ≥ морений тифом командир ƒонбас≥вського революц≥йного полку „убенко веде кр≥зь л≥си, кр≥зь сутички з ворогом св≥й полк. ÷е людина непохитноњ вол≥, пол≥тично мудра ≥ дотепна, ¤ка творить св≥й подвиг: Ђ≤ л≥с сто¤в р≥вно округ, п≥дпираючи небо, похитувавс¤ й рип≥в, ¤к корабельна снасть. «аг≥н просувавс¤ кр≥зь цю врочист≥сть та похмур≥сть, на неб≥ в≥дбувалос¤ трагед≥йне видовище, на неб≥ сунулис¤ з г≥р льодовики ≥ вкривали ц≥л≥ континенти, айсберги плавали серед мор≥в, на неб≥ материки роз'Їднувались ≥ в≥дпливали в океани...ї
” сцен≥ просуванн¤ загону, написан≥й в традиц≥њ народних дум, подан≥й через сприйн¤тт¤ хворого „убенка та опов≥дача, даЇтьс¤ начебто п≥дсумковий акорд розпов≥д≥: Ђ“≥льки обв≥шаний патронами авангард був наче з зал≥заї.
ё. яновський був письменником-романтиком, ¤кого надихала ≥де¤ революц≥њ, надихала ≥де¤ оновленн¤ людства п≥д новими прапорами. “а ¤кщо ми скажемо, що письменник осп≥вував революц≥ю, то таке —удженн¤ буде дуже однобоким. « притаманною кожному талановитому митцев≥ гостротою зору в≥н бачив ≥ руйн≥вну силу в≥йни, ≥ нищенн¤ таких одв≥чних ц≥нностей, ¤к р≥д, спок≥йна мирна прац¤. ¬≥йна не захоплюЇ митц¤ ¤к сам процес, та ц≥кавить його в сенс≥ формуванн¤ людськоњ особистост≥ п≥д впливом незвичайних сбставин, здатност≥ людини до подвигу.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю яновського ёр≥¤
