Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
–ел≥г≥йно-м≥фолог≥чний досв≥д люддтва в поез≥њ Ѕ.-≤. јнтонича
Ђ…ого житт¤ було коротке й високе, ¤к м≥ст над вузенькою штольнею г≥рськоњ безодн≥. ’мари сумн≥ву ≥ знев≥ри сповивали його не раз, але не завадили см≥ливим думкам ф≥лософа ≥ поета переходити по ньому, дивитис¤ з нього наок≥л шукати взором днища св≥туї, Ч сказав про Ѕогдана-≤гор¤ јнтонича ƒмитро ѕавличко. “ворч≥сть јнтонича Ч ц≥л≥сний, складний ≥ ц≥кавий св≥т ≥нтелектуала котрий за 27 рок≥в свого житт¤ спром≥гс¤ дос¤гти того, що ≥нш≥ не дос¤гають ≥ за ц≥ле житт¤.
” зб≥рц≥ Ђ¬елика гармон≥¤ї пануЇ посл≥довна рел≥г≥йн≥сть, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ в ≥м≥туванн≥ молитовноњ л≥рики, пересп≥вах б≥бл≥йних псалм≥в Ќаступна зб≥рка Ђ“ри перстен≥ї Ч н≥би сходженн¤ з порожнеч≥ неба до безодн≥ земл≥ “ут знаходимо Ђприземлен≥ї б≥бл≥йн≥ ређал≥њ (варто згадати слова ЂЌародивс¤ Ѕог на сан¤хї ≥з поез≥њ Ђ–≥здвої) й св¤щенну символ≥ку, перенесену на земн≥ под≥њ. “вори ц≥Їњ зб≥рки пронизан≥ пантењстичним св≥тосприйн¤тт¤м:
ќтак п≥д небом неос¤жним ≥ безмежним
–остуть ≥ род¤тьс¤ зв≥р¤та, люди ≥ рослини (...)
–осте јнтонич, ≥ росте трава,
≤ зелен≥ють кучер¤в≥ в≥льхи
ћи зустр≥чаЇмо романтично-≥деал≥стичне трактуванн¤ природи, нав≥ть поклон≥нн¤ природ≥, коли людина не т≥льки не в≥дриваЇ себе в≥д довк≥лл¤ чи вивищуЇтьс¤ над ним, навпаки Ч може, скаж≥мо, усв≥ђдомлювати себе деревом
—т≥л обростаЇ кучер¤вим лист¤м,
≤ разом з кр≥слом ¤ вже кущ.
« черемх читаю Ч з книг столистих Ч
–ослинну мудр≥сть в≥чних пущ.
Ќаступна зб≥рка Ђ нига Ћеваї в≥дкриваЇ дл¤ нас св≥т Ѕ≥бл≥њ. њњ головна ≥де¤ Ч зустр≥ч ≥з Ѕогом ≥ баченн¤ в≥чност≥, ¤ке дозволить авторов≥ в≥дкрити сутн≥сть творчого процесу. јнтонич звертаЇтьс¤ до захоплюючого процесу власноњ м≥фолог≥зац≥њ св≥ту; так, наприклад, назву зб≥рки можна витлумачити в такий спос≥б: Ћев Ч 5-й знак зод≥аку; означаЇ силу сонц¤ й Ђпрозорийї вогонь. ¬ алх≥м≥њ лев позначаЇ вогонь, золото. ” геральдиц≥ Ч в≥двагу й мужн≥сть. Ќаостанку, Ђ нига Ћеваї Ч назва ™вангел≥¤ апостола ћарка.
√оловний мотив зб≥рки Ђ«елена ™вангел≥¤ї Ч м≥стика, де слово функц≥онуЇ ¤к маг≥чне заклинанн¤, в≥дбуваЇтьс¤ поЇднанн¤ природи з людською п≥дсв≥дом≥стю. ” цих в≥ршах поет досл≥джуЇ цикл≥чн≥сть св≥товоњ ≥стор≥њ й природи, ¤к≥ виступають тут ц≥лком рел≥г≥йними процесами.
Ќарешт≥, в останн≥й зб≥рц≥ Ђ–отац≥њї пануЇ песим≥стичний св≥тогл¤д, передчутт¤ апокал≥псису Ч к≥нц¤ св≥ту. олосальне св≥тове м≥сто постаЇ ¤к коло катастроф ≥ тюрем, ¤к м≥сто-пекло, складене з прим≥тивних геометричних форм. '
як бачимо, Ѕ.-≤ јнтонич сприймаЇ —в¤те ѕисьмо ¤к джерело власного св≥тогл¤ду й широко використовуЇ його в своњй м≥фотворчост≥ ѕерлина св≥товоњ л≥тератури Ч головний елемент його рел≥г≥йних пошук≥в.
по тем≥:
категор≥¤: украњнська л≥тература / твори за творч≥стю јндруховича ёр≥¤ / рел≥г≥йно-м≥фолог≥чний досв≥д людства в поез≥њ Ѕ.-≤. јнтонича
