Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
‘≥лософ≥¤ людського бутт¤ в ранн≥й творчост≥ ё.яновського (≤I вар≥ант)
яновський усе житт¤ прагнув до максимальноњ стрункост≥, граничноњ економност≥ й вин¤тковоњ точност≥. ѕригадаймо такий афоризм письменника: Ђћен≥ здаЇтьс¤, що зараз надходить час л≥тератури'конденсованих форм...ї ÷е пом≥тно було вже в Ђћайстр≥ корабл¤ї та ≥нших творах. ¬ершиною ж творчоњ зр≥лост≥ став класичний роман Ђ¬ершникиї Ч найкращий у роман≥стиц≥ того часу тв≥р про громад¤нську в≥йну, про украњнський народ.
–оман Ђ¬ершникиї розпочинаЇтьс¤ мовби з середини. ѕисьменник неспод≥вано вводить читача в самий центр шаленоњ с≥ч≥...
«гущен≥ фарби, сильн≥ мазки Ч ось що передус≥м характеризуЇ пал≥тру яновського. ћова його емоц≥йно напружена, ритм≥зована. ќдна картина зм≥нюЇ ≥ншу, немов кадри к≥ностр≥чки. Ћютуванн¤
шабель, кип≥нн¤ пристрастей, жорстока розправа над переможеними, ћус≥й ѕоловець, ¤кий згадуЇ сина јндр≥¤ на берез≥ мор¤, плач ѕоловчихи над розбурханими хвил¤ми та ≥нше...
Ќовела ЂЋист у в≥чн≥стьї стаЇ немов конденсац≥Їю загального ф≥лософського сприйн¤тт¤ рол≥ звичайноњ людини у визначних ≥сторичних под≥¤х. —воњм безстрашним подвигом, своЇю нездоланною в≥рою без≥менний партизан передаЇ лист у в≥чн≥сть. « в≥чн≥стю з≥ставл¤ютьс¤ й надзвичайно складн≥ фронтов≥ перипет≥њ революц≥йних битв тривожного 1919 року в новел≥ Ђ„убенко, командир полкуї: Ђ¬≥дбувалис¤ м≥льйонн≥ катастрофи, а заг≥н усе йшов, ≥ не було краю л≥сов≥, ≥ кволо стогнали поранен≥...ї
р≥зь призму ф≥лософського узагальненн¤ Ч рух, динам≥ка. —пресований час моменту яновський в≥ртуозно передаЇ через специф≥чне св≥тосприйманн¤ хворого командира полку: Ђ„убенко њхав тишею, ¤к м≥стом, будинки тиш≥ стрим≥ли у високу неозор≥сть, „убенко њхав р≥к ≥ дес¤ть рок≥в, а то були хвилини...ї “аке зрушенн¤ часових пром≥жк≥в надаЇ роману ф≥лософськоњ глибини, провод¤чи неперервну л≥н≥ю м≥ж минулим, сучасним ≥ майбутн≥м.
‘≥лософським сенсом наповнена у твор≥ розпов≥дь про ковал¤ ћаксима, ¤кий'п≥знав злигодн≥ царських тюрем ≥ закордонноњ ем≥грац≥њ. оваль Ч це майстер зал≥зноњ тро¤нди, людина, що маЇ романтичну мр≥ю. ∆иттЇва л≥н≥¤ ковал¤ ≥ мотив чар≥вноњ зал≥зноњ тро¤нди зливаютьс¤ в сенс≥ легендарно-поетичноњ символ≥ки. «ал≥зна тро¤нда Ч це символ в≥чного руху людства до мр≥њ, ≥ в н≥й живе мр≥¤ ковал¤ ћаксима ≥ гар¤че бажанн¤ хлопц¤, страченого в тюрм≥, думка про те, щоб њхн¤ Ђтро¤нда революц≥њї швидше росла. ћаксим пройшов тюрми, јвстрал≥ю, ѕ≥вденну јмерику, прон≥сши по св≥тах мр≥ю про тро¤нду, ≥ зак≥нчив кувати незвичайну кв≥тку на океанському берез≥ б≥л¤ кордону ѕеру, п≥д червоною зорею јльдебаран, що теж дуже символ≥чно.
‘≥лософський мотив вт≥ленн¤ одв≥чноњ мр≥њ' про красу та революц≥ю перепл≥таЇтьс¤ з ≥ншими мотивами. “ак, б≥л¤ тачанки, на ¤к≥й бачимо вбитого ковал¤ ћаксима ≥ приголомшеного цим ƒанила, героњ обм≥нюютьс¤ начебто випадковими репл≥ками: Ђ¬≥йна к≥нчаЇтьс¤ї, Ч сказав √ерт. Ђ—таль варитимеш, „убенкої, Ч осм≥хнувс¤ ѕоловець. Ђ«ор¤ јльдебаран, Ч дл¤ чогось сказав „убенко,Ч журавлиний ключ ш≥чност≥ї. ” к≥лькох процитованих словах виражено й ставленн¤ до втрати побратима, ≥ спогад про його шл¤х, ≥ в≥ра в щасливу долю живих. ј дал≥ картина розгортаЇтьс¤, ≥ в мозку ƒанила Ђв≥дбилас¤ картина: сонце, ос≥нь, запах смерт≥, к≥нський п≥т, безконечна даль, рад≥сть перемоги, сталевар „убенко з тро¤ндою на ворот¤х римуї. ∆итт¤ зливаЇтьс¤ з≥ смертю, реальн≥сть з мр≥Їю, ≥, здаЇтьс¤, меж≥ м≥ж ними немаЇ. ј пануЇ над ус≥м цим безконечна природа, в≥чна й мудра.
ўе один мотив Ч поетизац≥¤ творчоњ прац≥, утвердженн¤ ≥дењ ≥нтернац≥онального братерства труд¤щих Ч теж пов'¤заний в роман≥ з образом ковал¤ ћаксима, ¤кий прагне викувати свою зал≥зну тро¤нду Ч символ революц≥њ ≥ зд≥йснюЇ цю мр≥ю.
яскраво окреслюЇтьс¤ у твор≥ ≥ ф≥лософський мотив Їдност≥ людини й природи, пов'¤заний ≥з передачею в≥ковоњ мудрост≥ в≥д одного покол≥нн¤ до ≥ншого. –озкриваЇтьс¤ цей мотив в образах ƒанилка та його прад≥да ƒанила. ѕрад≥д Ї народним мудрецем, таким соб≥ нос≥Їм ф≥лософ≥њ спогл¤данн¤ й знанн¤: Ђѕрад≥д прим≥чав, зв≥дки в цей день в≥тер, коли з ƒн≥пра Ч риба ловитиметьс¤, коли ≥з степу Ч добре на бджоли, коли з низу Ч буде врожай; а побачивши першу ласт≥вку, треба кинути на нењ жменю земл≥ Ч Ђна тоб≥, ласт≥вко, на гн≥здо!ї. —тарий в≥дкриваЇ хлопчиков≥ таЇмниц≥ неповторноњ краси природи. ≤ ƒанилко Ђзаплющував оч≥ перед таким височенним св≥том, коло такого старезного прад≥да, що йде соб≥ ≥ п≥дсп≥вуЇ старих п≥сень ≥ пов≥даЇ ƒанилков≥ казки й приказки, ¤к зветьс¤ кожна трава ≥ ¤ка кв≥тка на ¤ку користьї. ѕередаючи хлопцев≥ любов до природи, прад≥д розвивав у нього розум≥нн¤ навколишнього св≥ту, вчив його бути уважним ≥ любити красу.
÷ей мотив одв≥чноњ життЇвоњ мудрост≥ народу, любов≥ та всепрощенн¤ розкрито також в образ≥ староњ ѕоловчихи Ч уособленоњ матер≥ людськоњ, ¤ка чекаЇ на берез≥ свого чолов≥ка, немов ярославна з≥ Ђ—лова о полку ≤горев≥мї, немов символ в≥чного чеканн¤ й сили любов≥. ÷≥Їю своЇю любов'ю ѕоловчиха р¤туЇ чолов≥ка, р¤туЇ ц≥лий св≥т.
¬есь тв≥р ё. яновського пронизаний, здаЇтьс¤, одн≥Їю пристрастю: героњчною натхненною боротьбою народу за своЇ визволенн¤. “а кр≥зь страшн≥ картини в≥йни прориваЇтьс¤ глибока думка: житт¤ незнищенне. “ак, у новел≥ ЂЅатальйон Ўведаї наскр≥зним образом Ї образ кв≥тучоњ липи: Ђ÷в≥те липа, мов кипить у ключ≥ кожне дерево зокрема, вируЇ дух липи над ’ерсоном, п'¤нкий ≥ гострий...ї
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю яновського ёр≥¤
