Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ќбраз ярослава ћудрого в одно≥менн≥й поем≥ ≤вана очерги (I≤ вар≥ант)
¬изначна драматична поема Ђярослав ћудрийї, над ¤кою ≤. ј. очерга працював тривалий час, була вперше опубл≥кована п≥д час ƒругоњ св≥товоњ в≥йни у 1944 роц≥ (в 12 номер≥ журналу Ђ”крањнська л≥тератураї). «ак≥нчував драматург Ђярослава ћудрогої уже в иЇв≥. ƒруга, дещо перероблена й удосконалена редакц≥¤ твору побачила св≥т у 1946 роц≥. ѕовертаючись з евакуац≥њ м≥сц¤ми, де зовс≥м недавно в≥дбувалис¤ боњ, очерга бачив страх≥тлив≥ руњни ≥ згарища, чув розпов≥д≥ про злочинства фашист≥в, про патр≥отизм ≥ мужн≥сть наших людей, про те, ¤к вони боролис¤ ≥з загарбниками ≥ ¤к жадали миру, спокою, мр≥¤ли про творчу працю. “ому у Ђярослав≥ ћудромуї письменник передовс≥м славить мир ≥ труд Ч найвищ≥ людськ≥ ц≥нност≥. ј в≥дтак п≥дносить ≥дею ≥сторичноњ ≥ державноњ життЇспроможност≥ сх≥днослов'¤нських народ≥в, питанн¤ про њх самобутн≥й характер ≥ св≥тове значенн¤ њхньоњ культури та ≥нш≥, що Ї центральними у поем≥, осмислюютьс¤ у контекст≥ тих проблем, ¤к≥ ставило на пор¤док денний житт¤ пер≥оду завершенн¤ в≥йни ≥ переоду до мирного буд≥вництва.
” центр≥ поеми ¤к уособленн¤ ≥деалу правител¤-патр≥ота ми бачимо образ великого давньокињвського кн¤з¤ ярослава ћудрого, ¤кий зм≥нив меч воњна на пл≥дну державно-культурну працю буд≥вничого.
ѕри написанн≥ ц≥Їњ драматичноњ поеми, ≥ зокрема в≥дтворенн≥
образу ярослава, ≤ван очерга користувавс¤ ≥сторичними документами. ÷≥ документи характеризували ярослава ¤к складну та суперечливу особист≥сть, у характер≥ ¤коњ поЇднувались Ђчестолюбство,
нерозб≥рлив≥сть у засобах його задоволенн¤ї ≥ щира любов до культури, Ђвеликодушн≥сть ≥ лукавствої. « одного боку це був в≥дважний лицар ≥ водночас малодушна, л¤клива у вир≥шальну мить людина. ¬≥н м≥г бути. щедрим скупим, невд¤чним зо зроблен≥ йому послуги.
«а словами самого автора, в≥н в≥дступив в≥д зовн≥шньоњ правди в зображенн≥ великого кн¤з¤, що в художньому твор≥ вважалос¤ ц≥лком правом≥рним ¤вищем. очерга зазначав у Ђѕередмов≥ї, що при зображенн≥ кн¤з¤ ярослава Ђтреба було прагнути не т≥льки ≥сторичноњ та художньоњ правди, але й ¤когось ф≥лософського узагальненн¤, ¤когось св≥жого розкритт¤ цього надзвичайно суперечливого характеруї. —аме з поЇднанн¤ ≥сторичноњ та художньоњ правди виростаЇ ф≥лософська суть поеми: ви¤в пров≥дних ≥дей ≥ настанов доби, коли писавс¤ тв≥р, що ≥ робить його справд≥ сучасним ≥ актуальним. “ому драматург зосередив свою увагу, головним чином, на проблем≥, ¤ка найб≥льш в≥дпов≥дала тогочасн≥й д≥йсност≥, Ч проблем≥ в≥йн≥ та миру й осмислив њњ з притаманною йому поетичн≥стю. ¬иход¤чи з цих завдань, автор обмежив розпов≥дь про ярослава ћудрого пер≥одом 1030Ч1036-х рок≥в, коли великому кн¤зев≥ кињвському вдалос¤ на ¤кийсь час припинити м≥жусобн≥ чвари та приборкати сильного зовн≥шнього ворога Ч половц≥в, ¤к≥ в той час завдавали –ус≥ великоњ шкоди. ≤ саме те, за словами ¬. лючевського, що Ђп≥сл¤ поразки, що њњ завдав печен≥гам ярослав у 1036 роц≥, руський степ на де¤кий час очистивс¤ї, мало вин¤тково важливе значенн¤ дл¤ зм≥цненн¤ державност≥, економ≥чноњ могутност≥ та культурно-осв≥тнього розвитку ињвськоњ –ус≥. Ѕезумовно, под≥њ, що в≥дбулис¤ впродовж короткого пром≥жку часу, точно датованого у п'Їс≥, не могли не позначитис¤ ≥ на самому кн¤зев≥ ярослав≥, його св≥тогл¤д≥, переконанн¤х, морально-етичних ор≥Їнтирах.
Ќа початку поеми ми бачимо ярослава енерг≥йним, р≥шучим, войовничим. ” цей час, хоч кн¤зь ≥ наголошуЇ на своњй прихильност≥ до Ђблагодат≥ї, тобто миру, мирного буд≥вництва, осв≥ти, культури, творчоњ прац≥, перевагу в≥н все ж таки в≥ддаЇ Ђзаконуї, ¤кий, на жаль, нев≥дд≥льний в≥д насильства та воЇн. Ѕ≥льше того, в≥йну кн¤зь розум≥Ї ¤к ц≥лком природне ¤вище, результатом ¤кого Ї людське благо. ¬з¤вши на озброЇнн¤ слова мудрого ≤лар≥она: Ђ–ан≥ш закон, а пот≥м благодатьї, ярослав додаЇ в≥д себе: Ђ...“реба воювать в≥к, щоб збудувати Їдиний храм прекраснийї. ÷е сильний кн¤зь, ¤кий зал≥зними полками забезпечив держав≥ Ђсв¤тий мирї, хай нав≥ть нетривкий. ћи в≥дчуваЇмо його вистраждан≥ думки, посл≥довн≥ вчинки та взаЇмини а ≥ншими д≥йовими особами, опосередкован≥ оц≥нки й самохарактеристики. ћи бачимо кн¤з¤ Ђкнигочтителемї, меценатом культури, володарем, ¤кий упровадженн¤м твердого, але справедливого закону р≥вн¤Ї шл¤хи благодат≥ осв≥ти, народного добробуту. ярослав ћудрий Ї прихильниђком державноњ необх≥дност≥:
як цар ƒавид, люблю ¤ мирн≥ гусл≥,
як цар —аул, вражаю њх мечем.
” ц≥й суперечливост≥ ≥ Ї драматизм образу, його внутр≥шн≥й конфл≥кт: д≥¤ч, ¤кий мр≥Ї про Ђтишину ≥ мудр≥сть благодат≥ї, зал≥ њсть веденн¤ улюбленоњ миробуд≥вничоњ д≥¤льност≥ мусить пролити кров дл¤ того, щоб створити Ђмудрий ладї. ÷¤ складна роздиосн≥сть м≥ж державним обов'¤зком ≥ людським почутт¤м ярослава ћудрого була дуже болюча. ¬с¤ пол≥тична д≥¤льн≥сть великого кн¤з¤ була спр¤мована у мирне русло, але деколи змушувала його п≥д≥ймати меч, а деколи Ч ховати меч у п≥хви, коли зброю належало б використати. јвтор не виправдовуЇ свого геро¤, в≥н розум≥Ї д≥алектичн≥ суперечност≥ цього образу, розум≥Ї, що народне у¤вленн¤ про д≥¤льн≥сть ярослава теж маЇ глибокий сенс. «а словами кињвського камен¤ра ∆урейка,
–ан≥ш н≥ж храми будувать св¤т≥,
√одитьс¤ правду ствердити в житт≥.
ƒв≥ л≥н≥њ зображенн¤ ярослава ћудрого пост≥йно перетинаютьс¤ ≥ взаЇмодоповнюютьс¤, твор¤чи непростий ≥ неоднозначний образ. ярослав ћудрий виступаЇ ≥ ¤к державний д≥¤ч, ≥ ¤к не позбавлена щирих почутт≥в ≥ звичайних слабкостей людина. ¬еликий кн¤зь завжди маЇ силу все п≥дкор¤ти мет≥ свого житт¤, ¤к би це часом не бол≥сно було робити. Ќаприклад, в≥н переступив через почутт¤ вд¤чност≥ до ост¤нтина, ¤кий вр¤тував його у в≥йн≥ проти Ђорд н≥мецьких ≥ угорськихї, тому що непримиренно ставивс¤ до ворог≥в миру взагал≥, незважаючи на родинн≥ або дружн≥ стосунки, до вс≥х, хто Ђв≥йни ≥ кров≥ т≥льки заждутьї, хто роздмухуЇ полум'¤ м≥жусобиць. ост¤нтин порушив Ђмирний ладї ≥ Ђспок≥й на –ус≥ї, с≥¤в розбрат ≥ ворожнечу, тобто виступав проти найдорожчого ≥ найсв¤т≥шого, за що боровс¤ сам ярослав, у в≥дстоюванн≥ чого вбачав сенс свого житт¤ ≥ свого кн¤зюванн¤:
÷ього не м≥г простити ¤ н≥кому,
Ѕо вищих ¤ не в≥даю скарб≥в,
Ќ≥ж мирний труд ≥ щаст¤
¬ мирн≥м дом≥,
як≥ весь в≥к ¤ чесно боронив.
“ому, незважаючи на те, що був особисто зобов'¤заний новгородському посадников≥ своњм власним житт¤м ≥ честю, порвав з ним дружн≥ зв'¤зки, а пот≥м нав≥ть наказав його вбити.
–одинна кол≥з≥¤ кн¤з¤ також п≥дтверджуЇ принципов≥сть ярослава, його спроможн≥сть жертвувати особистим в ≥м'¤ загальнодержавних ≥нтерес≥в. ∆она ярослава ≤нг≥герда Ч гонориста ж≥нка, ¤ка вважаЇ себе Ђр≥вною кн¤з¤м ≥ корол¤мї ≥ домагаЇтьс¤ повноти влади не лише у родин≥, а й у масштабах держави, посилаючись на своЇ знатне походженн¤ ≥ заслуги родич≥в-вар¤г≥в, мало турбувала ярослава своњми провар¤зькими настро¤ми доти, доки в своњх домаганн¤х не д≥йшла т≥Їњ меж≥, за ¤кою може спалахнути в≥йна. ќбстоюючи мир, ярослав ћудрий не може допустити, щоб Ђна тиху –усь ¤к древлеї опустилас¤ Ђ≥сландська сокираї, тому в≥дправл¤Ї ж≥нку, мат≥р своњх д≥тей, в монастир.
« ≥ншого боку, ярослав, хоч ≥ розум≥в, що “урвальда, ¤кий убив брата ћилуш≥ Ч ∆урейковоњ нареченоњ, належить, за законом, стратити, скасовуЇ кару, не бажаючи загострювати стосунки з вар¤гами (у цьому випадку в≥н нав≥ть ламаЇ своЇ тверде переконанн¤: Ђ–ан≥ш закон, а пот≥м благодатьї).
¬ об'Їктивному сприйманн≥ образу ярослава ћудрого значне м≥сце належить обставинам особист≥сного ≥ нав≥ть побутового плану, в ¤ких кињвський кн¤зь повн≥ше розкриваЇтьс¤ ¤к людина. Ќаприклад, у сп≥лкуванн≥ з ученим монахом —ильвестром, членами своЇњ родини, доньками, сином новгородського посадника ост¤нтина ћикитою, кињвським мул¤ром ∆урейком та ≥ншими вимальовуЇтьс¤ характер особистост≥ сильноњ, суперечливо складноњ, ¤скравоњ, талановитоњ ≥, головне, Ч не байдужоњ до людей ≥ њхн≥х справ. ≤ ми розум≥Їмо, що цей Ђдержавний мужї був спроможний сприймати житт¤ ≥ навколишн≥й св≥т не т≥льки розумом, а й серцем, бо в його вчинках ≥ р≥шенн¤х в≥дбиваютьс¤ його внутр≥шн≥й стан, розмањтт¤ почутт≥в. ¬≥н може бути (хоч ≥ в р≥дк≥сн≥ хвилини) щасливим в≥д зустр≥чей з улюбленими книжками, в розмовах з≥ своњм духовним однодумцем —ильвестром; може бути лаг≥дним ≥ добрим у взаЇминах з коханою донькою ™лизаветою, але в одну мить стаЇ непримиренним, р≥зким ≥ гн≥вним, коли йдетьс¤ про ворог≥в. јвтор п≥дкреслюЇ, що ярослав при вс≥й своњй особист≥й ≥ державн≥й мудрост≥, пол≥тичн≥й далекогл¤дност≥ й мужност≥ все ж таки був кн¤зем доби усобиць, тому в зображенн≥ цього образу головне Ч зрозум≥ла дл¤ вс≥х загальнонародна ≥де¤ Ч ≥де¤ патр≥отизму.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ≤ван очерги
