Шкільний (учнівський) твір:
Ідейне навантаження драматичної поеми Івана Кочерги "Ярослав Мудрий" (IIІ варіант)
Багато українських письменників у своїх творах зверталися до історичного минулого України. І не дивно, адже історія нашої землі і була яскравою, бурхливою, і в той же час дуже сумною. Згадаймо, скільки разів іноземні загарбники намагалися прибрати до своїх рук чудесні українські землі. І кожного разу наші предки захищали Батьківщину від ворогів, проявляючи справжні патріотичні по¬чуття.
До теми історичного минулого нашої країни звернувся й Іван Кочерга у драматичній поемі «Ярослав Мудрий». Письменник змальовує сувору й героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання.
У творі дуже вдало втілена ідея патріотизму. Усіх героїв поеми — Сильвестра, Анну та Єлизавету, Ярослава, Журейка, Свічкогаса, Микиту — поєднує безмірна, всеосяжна любов до Батьківщини.
Перша дійова особа, з якою ми зустрічаємося у творі, — це монах Сильвестр, що молить Бога про добробут Києва, його мешканців і захищає від Микити Ярослава — великого князя Київської Русі. Дбає про мир і злагоду рідної країни і Микита — син новгородського посадника Костянтина, скривдженого Ярославом. Вогонь помсти й ненависті палає в душі Микити, він живе прагненням помститися за батька та за весь Новгород. Саме з цією метою Микита прихо¬дить до Києва. Але згодом він залишає свій намір, бо бачить, що Ярослав прагне щастя для свого народу, намагається захистити і зміцнити Русь. Коли Микита повертається з далекої мандрівки, то гине у бою проти печенігів, захищаючи рідну країну.
Журейко, скривджений князем, бачить, як і Микита, наміри Ярослава. Та він не менше за князя любить Вітчизну. Журейко знає, що Ярослав потрібен Русі, тому викриває зраду варягів, а потім вдруге рятує Русь і Ярослава. Коли печеніги рушили на Київ, він мчить у Новгород і приводить полки на допомогу князю.
Палко любить свою країну і монах Свічкогас. Деякий час він мандрує з варягами і каже, що він сам варяг, але його душа постійно лине до Києва, на рідну землю, і Свічкогас робить висновок:
Ніде нема у світі тих щедрот,
Що я знайшов отут на батьківщині...
З теплотою думають про рідну Русь, про Київ Анна з Єлизаветою — дочки Ярослава. Анна журиться, що їй доведеться жити в Парижі — а там «доми холодні, вулиці брудні». Від туги за рідним Києвом помирає Єлизавета у Норвегії, але, ще перебуваючи у Києві, вона насолоджувалась його красою:
А Київ наш — зелений і прозорий!
Дніпро широкий... кучеряві гори,
Палати білі, бані золоті...
Де ще красу подібную знайти?
В образі мудрого Ярослава найбільше розкривається ідея патріотизму. Помисли, думки й діяння князя спрямовані на те, щоб
возвеличити Київ, зміцнити княжу владу, захистити Русь від ворогів. Треба сказати, що постать Ярослава є суперечливою, бо він честолюбний, лукавий, скупий, лякливий, але в той же час йому притаманна любов до культури й освіти. Він купує книжки, будує храми. Князь — великодушна людина і відважний лицар, адже НІН не раз водив свої дружини у походи проти ворогів. Ярослав — гноблячий батько, але перш за все він великий державний діяч, який життя віддасть за свою державу. Заради кращого майбутнього рідної землі князь жертвує навіть рідними доньками, віддаючи їх за чужоземних принців. Так Ярослав прагнув зміцнити зв'язки з іншими державами. Все, що робить він, — задля своєї країни, задля її блага:
І, поки жив, стояти я клянусь
За руську правду і єдину Русь!
Таким чином, наші пращури дуже любили, поважали свою Вітчизну і пишалися нею. Цей патріотичний дух автор яскраво передав нам у своєму творі.
На жаль, зараз не кожен, хто живе в Україні, пишається нею, не кожен кинеться її захищати, якщо прийде лихо. І від цього на душі стає сумно.
Дивись інші твори за творчістю Іван Кочерги
