Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
—учасний пафос твору ≤вана очерги "ярослав ћудрий" (I вар≥ант)
„асто так трапл¤Їтьс¤, що письменник видаЇ тв≥р, ¤кий н≥коли не стар≥Ї, тому що ≥стор≥¤ повторюЇтьс¤, люди опин¤ютьс¤ в под≥бних ситуац≥¤х ≥ видобувають ≥з твору те, що актуальне дл¤ них саме сьогодн≥, що найб≥льше хвилюЇ, що змушуЇ задуматис¤. “аким Ђв≥чнимї твором, на мою думку, Ї драматична ≥сторична поема ≤вана јнтоновича очерги Ђярослав ћудрийї, написана в 1944 роц≥. јктуально звучав цей тв≥р одразу п≥сл¤ под≥й ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни, бо пропов≥дував Їдн≥сть, працю на користь своЇњ земл≥, в≥дстоював наше право на свою землю ≥ заперечував заз≥ханн¤ Ђвар¤г≥вї-фашист≥в. Ќе менш актуально, на м≥й погл¤д, звучить в≥н ≥ сьќ√ќƒЌ≤.
Ќаша держава вже б≥льше ¤к дес¤тил≥тт¤ тому здобула незалежн≥сть ≥ була оголошена суверенною. —уверенна крањна повинна мати ч≥тко визначен≥ кордони, власне в≥йсько, власну економ≥ку, валюту, творити й берегти свою культуру, забезпечувати своЇму народов≥ пристойне житт¤. ƒекларац≥¤ ж про суверен≥тет цього одразу дати не могла, тому на плеч≥ украњнц≥в л¤гло в≥дпов≥дальне завданн¤: власними силами спри¤ти Їдност≥ крањни, ц≥нувати њњ минуле, в≥дкривати ≥ по¤снювати Ђб≥л≥ пл¤миї в њњ ≥стор≥њ, обирати державотворц≥в ≥ вчитис¤ любити Ѕатьк≥вщину.
Ђ–ан≥ш закон, а пот≥м благодатьї, Ч повторюЇ кн¤зь слова з пропов≥д≥ ≤лар≥она. ¬они стали його кредо при розбудов≥ ињвськоњ –ус≥. ÷≥ слова повинн≥ стати пров≥дними ≥ дл¤ сьогодн≥шнього пол≥тика, дл¤ кожного громад¤нина. ћи маЇмо онституц≥ю ”крањни, ¤ка пост≥йно вдосконалюЇтьс¤, щодн¤ точатьс¤ суперечки щодо формулювань закон≥в, ¤к≥ повинн≥ бути однозначними, суворими ≥ д≥Ївими. “а т≥льки тод≥ буде д≥¤ти закон, коли в≥н житиме в серц≥ людини, коли в≥н служитиме на благо кожноњ окремоњ особистост≥. ƒо цього ми прагнемо. ј з ним прийде ≥ благодатне житт¤, щасливе, заможне, гарне. Ќе миттЇво це станетьс¤, але буде, бо ж попереджав ярослав:
Ѕудови йдуть, що почали тор≥к.
“ак, мн≥ше, Ч треба воювати в≥к,
ўоб збудувать Їдиний храм прекрасний.
ћудр≥сть родитьс¤ Ђне ≥з запов≥т≥в, а ≥з шукань ≥ помилок г≥ркихї.
—ьогодн≥ часто чуЇмо в телееф≥р≥, читаЇмо на шпальтах пер≥одичних видань питанн¤: ¤ким шл¤хом треба йти ”крањн≥ Ч чи то приЇднуватис¤ до ™вропейського союзу, чи то шукати п≥дтримки у найближчих сус≥д≥в-рос≥¤н ≥ ор≥Їнтуватис¤ на њхню економ≥ку? ћене це чомусь дратуЇ. «нову звернемос¤ до тексту поеми ≥ зрозум≥Їмо, що в нас Ї св≥й шл¤х, ми не повинн≥ насл≥дувати когось: н≥ войовничих вар¤г≥в, н≥ п≥дступних кочовик≥в.
ћен≥ не треба пишних тих казок,
ўо предк≥в нам шукають десь за морем,
Ќарод м≥й тут, на р≥дних цих просторах,
¬≥д иЇва до Ћадоги живе,Ч
з горд≥стю виголошуЇ кн¤зь у в≥дпов≥дь на дор≥канн¤ дружини ≤нг≥герди. ќсь чого нам не вистачаЇ сьогодн≥ Ч гордост≥ за свою землю Ч багату, кв≥тучу, родючу.
“аким чином, сучасний пафос драматичноњ поеми ≤. очерги Ђярослав ћудрийї незаперечний. “в≥р п≥дказуЇ, ¤к треба жити сьогодн≥, бо мудр≥сть Ч в≥чна, вона не м≥н¤Їтьс¤ з часом, а це значить, що запов≥ти ярослава не втратили важливост≥ й сьогодн≥, ≥ ми, нащадки мудрого кн¤з¤, повинн≥ бути вд¤чними йому за так≥ поради.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ≤ван очерги
