Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
«малюванн¤ одв≥чного прагненн¤ народу до вол≥ в ≥сторичн≥й драм≥ "—в≥ччене вес≥лл¤" ≤вана очерги (I вар≥ант)
≤вана јнтоновича очергу завжди ц≥кавила ≥сторична тематика. ¬ивчаючи документи минулих стол≥ть, невтомний досл≥дник ретельно в≥дбирав будь-¤к≥ ц≥кав≥ факти, що п≥дтверджували пот¤г украњнського народу до свободи, його нездоланн≥сть, чесн≥сть, ¤к≥ переконували в тому, що наш народ вартий прекрасноњ дол≥.
«ац≥кавили письменника грамоти литовських кн¤з≥в, що на той час волод≥ли иЇвом, в≥д 1494 ≥ 1506 рок≥в, у ¤ких Ї коротенька зв≥стка про те, ¤к кињвськ≥ воЇводи заборон¤ли засв≥чувати св≥тло. –обилос¤ все це немовби з протипожежних м≥ркувань (згадаймо дерев'¤н≥ буд≥вл≥), ≥ за непослух ст¤гавс¤ великий штраф. “а насправд≥ це стало ще одним способом поневоленн¤ в≥льних цехових майстр≥в. ÷¤ заборона тривала не менше п'¤тнадц¤ти рок≥в, ¤к св≥дчать документи, а скасував њњ вже новий король —иг≥змунд у 1506 роц≥.
ињвськ≥ рем≥сники наполегливо боролис¤ проти литовських кн¤з≥в за св≥тло ≥ за своњ людськ≥ права. ћирним шл¤хом спочатку прагнули вони розв'¤зати конфл≥кт, в≥дправл¤ючи до двору воЇводи —в≥чку ≥ запов≥даючи йому:
≤м'¤м ки¤н р≥шуче вимагай,
ўоб одложив безглузду заборону,
ўоб прив≥лењ наш≥ повернув
≤ св≥тло дав св≥тити.
”складнюЇтьс¤ њхн¤ боротьба тим, що документи над≥йно збер≥гаютьс¤ ≥ н≥хто њх робочому люду не в≥ддасть. “а Ї ще в≥дчайдушн≥ см≥ливц≥, ¤к≥ здатн≥ на подвиг. «бро¤р ≤ван —в≥чка ставить соб≥ за мету викрасти з двору литовського воЇводи грамоту, ¤ка засв≥дчуЇ ћагдебурзьке право, запроваджене в иЇв≥:
∆итт¤ не пошкодую, а прив≥лењ наш≥ поверну!
оли це вдаЇтьс¤ йому, рад≥Ї весь народ, вс≥ цехи роб≥тничого м≥ста, гучно хочуть вони в≥дсв¤ткувати вес≥лл¤ збро¤ра з ћеланкою, та не судилос¤ св¤ткувати. —в≥чку заарештовують. –≥шуча ≥ см≥лива наречена йде р¤тувати коханого, але непосильне завданн¤ ставл¤ть перед нею пани: пронести через усе м≥сто в бурю св≥чку, по згасивши вогника н≥ на мить. ћеланка гине в ц≥й подорож≥, але њњ вчинок стаЇ поштовхом до всенародного повстанн¤ роб≥тник≥в
п≥д головуванн¤м ≤вана —в≥чки, обурених свав≥лл¤м воЇводи, литовських феодал≥в ≥ своњх земл¤к≥в-п≥длабузник≥в, таких ¤к в≥йт кињвський Ўавула або писар озел≥ус. ≤з маленького вогника мерехтливоњ св≥чки розгор¤Їтьс¤ полум'¤ повстанн¤, бо вс≥ розум≥ють справедлив≥сть сл≥в збро¤ра:
≤ св≥чки мирноњ не варта та крањна,
ўо в боротьб≥ њњ не засв≥тила!
«наЇ народ, що виступаЇ за праве д≥ло, тому так упевнено виголошуЇ ≤ван —в≥чка:
ЌемаЇ в св≥т≥ бур≥, щоб огонь
ћогла задути в≥чний та правдивий.
ѕовстанц≥ здобувають соб≥ вогонь, ¤кий символ≥зуЇ свободу, силою, Ђбо без борн≥ н≥кчемн≥ вс≥ молитвиї. Ѕоротьба ки¤н стала св≥дченн¤м незнищенност≥ народного духу, ¤кий не припускаЇ будь-¤кого гнобленн¤. ∆ертва ћеланки завжди буде жити в пам'¤т≥ народн≥й. ÷¤ тенд≥тна д≥вчина, Ђорелї, за характеристикою кравц¤ ол¤ндри, показала ки¤нам, ск≥льки сил приховано в кожн≥й людин≥, ¤кщо вона вступаЇтьс¤ за погноблених.
ѕоетичний образ св≥тла вт≥люЇ авторський задум про одв≥чний пот¤г народу нашого до вол≥. ≤де¤ письменника ¤скраво св≥тить з р¤дк≥в:
...Ќе загасити св≥тла,
ўо з тьми в≥к≥в та через ст≥льки бур
ѕрон≥с народ в≥дважний ≥ своб≥дний!
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ≤ван очерги
