Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ћеланка - поетичний символ ”крањни (за п`Їсою "—в≥ччене вес≥лл¤" ≤вана очерги)
Ќ≥мецький ф≥лософ ј. Ўопенгауер писав, що ж≥нка не здатна до великих почутт≥в ≥ справ, що њњ земне призначенн¤ Ч бути лише мат≥р'ю, опорою чолов≥ков≥. јле украњнки вже багато стол≥ть своњм житт¤м довод¤ть ≥ силу почутт≥в, ≥ талант материнства, ≥ велич справ. „имало твор≥в украњнськоњ л≥тератури уславили й возвеличили ж≥нку. ожен з них прославл¤в ж≥нку по-своЇму Ч ¤к мат≥р, ¤к продовжувачку ≥ берегиню людського роду, ¤к вт≥ленн¤ талант≥в ≥ р≥дк≥сних обдарувань, ¤к сильну натуру, що не т≥льки не потребуЇ чолов≥чого плеча, але й сама може п≥дставити плече в будь-¤кий мас, ¤к вт≥ленн¤ моральноњ краси ≥ духовност≥ людства. Ѕагато пре
красних ж≥ночих образ≥в змальовано у творах украњнськоњ л≥тератури. —еред них Ч образ ћеланки з дhами Ђ—в≥ччине вес≥лл¤ї ≤вана очерги.
Ќа мою думку, п'Їса ≤. очерги втратила б досить багато, ¤кби в н≥й не жила, не мр≥¤ла, не в≥рила, не кохала ≥ не страждала ћеланка. ќбраз ц≥Їњ д≥вчини Ч це образ н≥жноњ ≥ трепетноњ душ≥. ¬она дуже вродлива, але зовс≥м не чванитьс¤ своЇю красою. ѕро њњ красу ќльшанський говорить так:
яка краса чудова!
¬≥дк≥ль така краса!
Ќеначе та шипшина чи тро¤нда,
ўо по ¤рах цих кињвських цв≥те.
... яка ж краса ≥ гр≥зна ≥ чар≥вна!
јле на ц≥ запальн≥ слова д≥вчина не звертаЇ н≥¤коњ уваги, бо щиро кохаЇ ≤вана —в≥чку. ¬она скромна й лаг≥дна у стосунках з людьми; вона н≥жна, тиха, турботлива, любл¤ча дочка. јле разом з тим вона сильна, мужн¤, сповнена життЇвоњ наснаги. ¬она маЇ велику силу вол≥, а њњ сила коханн¤ бере душ≥ в полон, бо заради цього св¤щенного почутт¤ вона здатна на самопожертву. Ќ≥ мит≥ не вагалась д≥вчина, в≥дразу вирушила у важку й небезпечну дорогу в≥д замку до в'¤зниц≥, щоб ур¤тувати свого коханого ≤вана. ¬она в≥рила, що зможе у негоду донести запалену св≥чку:
÷ю св≥чку ¤ Ч побачиш Ч донесу.
„и можу ¤ не донести њњ,
оли вона житт¤ мого ≤вана!
“ак ћеланка, нав≥ть гадки про це не маючи, стала борцем, зд≥йснила подвиг в ≥м'¤ любов≥. “ой слабенький вогник, що несла вона в ту страшну н≥ч, розгор≥вс¤ полум'¤м боротьби. ћеланка Ч Ђд≥вчина, ¤ка проносить тремт¤чий, але незгаслий вогник кр≥зь бурю ≥ терни своЇњ вес≥льноњ ноч≥ї.
—ам ≤ван очерга у передмов≥ до драми написав таке зауваженн¤ щодо образу ћеланки: Ђ÷ей образ Ї поетичним символом ”крањни, що з тьми в≥к≥в та через ст≥льки бур пронесла незгасним живий вогник своЇњ вол≥ ≥ культуриї.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ≤ван очерги
