Шкільний (учнівський) твір:
Образ оповідача в автобіографічній повісті "Зачарована Десна" О. Довженко (II варіант)
В українській літературі можна знайти чимало творів про «босоноге дитинство», які досить схожі між собою. Але є один, який, на мою думку, відрізняється від інших своїми лірично-задушевними нотками, великою любов'ю до того, що змальовується. Це — автобіографічна повість «Зачарована Десна» Олександра Довженка. Як глибоко і майстерно відтворено дитячі роки в спогадах людини зрілого віку, митця, що співчуває, переживає, живе одним життям зі своїм народом.
У преамбулі до твору автор свою мету визначив так: «... перебираючи дорогоцінні дитячі іграшки, що завжди десь проглядають в наших ділах, усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел. І перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...». «Зачарована Десна» з'явилася як сповідь змученого митця, як опора для власного духу і для духу
свого народу, який у той час гинув у полум'ї Другої світової війни. Тому це не тільки спогади раннього дитинства, це й філософські» роздуми про долю рідного народу.
Олександр Довженко у своїй кіноповісті осмислює життя крізь дитяче сприйняття, тому через весь твір лине добра і мудра посмішка. У творі розповідь ведеться від першої особи, але маємо двох ліричних героїв, два обличчя авторського «Я»: семирічного Сашка як носія спогадів, і зрілого митця, який ці спогади пропускає через овій життєвий досвід. Таким чином, розповідь у творі ведеться в двох планах. До першого плану віднесемо пізнання малим Сашком світу, вічно мінливої природи, намагання осягнути її розумом, яскраві незабутні враження від того, що бачив уперше в своєму житті, пробудження в дитині художника, перші враження від тогочасної соціальної дійсності, злиденного, важкого життя наддеснянських хліборобів. Другий план розповіді становлять авторські відступи, що належать зрілому майстру слова — Олександру Довженку. Це роздуми письменника над історичною долею української нації, її культури і про істинні цінності людського буття, про сімейні традиції, трудове оточення, про красу рідної природи, про високу місію людини, про завдання мистецтва і покликання художника.
Під час написання «Зачарованої Десни» Олександр Довженко вільно йшов за спогадами в своє дитинство на березі «зачарованої незайманої дівиці Десни». Пишучи надзвичайно ліричний твір, автор не був обмежений цензурою, бо писав для себе. Тому не дивно, що письменник дав волю своїй замученій душі, своїм роздумам і почуттям, стаючи хоч на короткий час чистим дитям природи, що була для нього джерелом натхнення. Внутрішнє авторське «Я» знайшло тут найповніше виявлення, а романтичне світовідчуття одержало втілення.
Дивись інші твори за творчістю Довженко Олександрa
