Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ќлег ќльжич - поет нац≥онального героњзму
ѕоез≥¤ ќльжича (ќлега андиби) насичена героњчною тематикою. √ероњзм у поез≥њ ќльжича - в≥льно обраний ≥ в≥льний ус¤кого розрахунку, вс¤коњ думки про духовну чи ≥ншу нагороду: в≥н сам - сво¤ найвища й, чесно кажучи, Їдина г≥дна нагорода, що вища нав≥ть за славу.
ќльжич належав до групи письменник≥в-нац≥онал≥ст≥в, що визначали св≥й св≥тогл¤д ¤к "траг≥чний оптим≥зм", що несе у соб≥ певну ф≥лософ≥чн≥сть. ѕерш за все у назв≥ "траг≥чний оптим≥зм" поЇднано непоЇднуване, це вже, по сут≥, такий соб≥ ф≥лософ≥чний парадокс. Ќазва св≥тогл¤ду письменника умовна, а дл¤ самого ќльжича й зовс≥м сумн≥вна, бо його св≥тогл¤д скерований не на траг≥чне в житт≥ людей ≥ народ≥в, а на ц≥лковите переборенн¤ траг≥чного - переборенн¤ не через оптим≥зм, а через героњчну самопожертву, через самов≥льну в≥дмову в≥д ус≥х тих духовних та ≥нших благ земних, що њх зд≥йсненн≥сть, ос¤жн≥сть ≥ бажан≥сть саме оптим≥зм звичайно обстоюЇ. √ероњчний св≥тогл¤д ќльжича стоњть понад оптим≥змом ≥ песим≥змом - понад позитивною чи негативною оц≥нкою земноњ д≥йсност≥; бо п≥днесений у ньому саможертовний героњзм не залежить н≥ в≥д т≥Їњ д≥йсност≥, ан≥ в≥д њњ оц≥нки - т≥льки в≥д емоц≥йно-вольового напруженн¤ самоњ людини ≥ н≥ в≥д чого б≥льше. «в≥дси в поез≥њ ќльжича оте начебто оптим≥стичне прийн¤тт¤ й виправданн¤ св≥тового бутт¤ (космосу) в ус≥х його реал≥зац≥¤х; бо вс≥ вони - лише матер≥¤ ≥ нагода дл¤ героњчного самови¤вленн¤ людини.
ћонументальн≥сть ќльжичевого стилю, така неповторна в ц≥л≥й украњнськ≥й поез≥њ, спираЇтьс¤ на те, що ќльжич, мабуть, - Їдиний майстер украњнського в≥рша, виразно обдарований еп≥чним хистом. ќльжичев≥ мистецтво еп≥чного викладу Ї неначе орган≥чно притаманним. ÷е ще одна прикмета, що нат¤каЇ на ф≥лософ≥чн≥сть л≥ричних твор≥в поета, бо ще давньогрецьк≥ та давньоримськ≥ ф≥лософи, мислител≥, поети зверталис¤ до еп≥чного в≥рша.
¬же з поодиноких приклад≥в (њхню к≥льк≥сть можна б поб≥льшити досхочу) ¤сно видно, що та "еп≥чн≥сть" важить дл¤ ќльжича не ¤к самоц≥ль, а узагальнюЇ велич героњчного пафосу. ќльжич досить часто осп≥вуЇ у своњй поез≥њ "в≥чний закон" природи й ц≥лого бутт¤, що Ї, ¤к правило, суто ф≥лософськими ≥стинами.
√осподь багатий нас благословив
ƒарами, що н≥кому не в≥дн¤ти.
≤ди ж см≥ливо ≥ бери один,
“воЇму серцю найхм≥льн≥ший келех.
ќльжич заслуговуЇ на пильну увагу ¤к з огл¤ду на велику поетичну культуру, так ≥ на незвичайно чистий, класично легкий ≥ ч≥ткий тон, що проймаЇ вс≥ його твори. ѕовна гармон≥¤ зм≥сту й форми, почутт¤ м≥ри ≥дуть у пар≥ з великою пластичною висловлен≥стю ≥ надають творам ќльжича чималоњ ф≥лософ≥чност≥.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ќльжича ќлега
