Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
“раг≥чна дол¤ ™вгена ѕлужника
я - ¤к ≥ вс≥. ≤ штани з полотна...
≤ серце моЇ наган...
Ѕачив житт¤ до останнього дна
—отн¤ми ран!
÷≥ слова належать ™вгену ѕлужнику, ¤кий пос≥в дуже своЇр≥дне м≥сце в складн≥й доб≥ молодого украњнського в≥дродженн¤ 20-х рок≥в, коли воно почало руйнуватис¤ тиран≥Їю тотал≥таризму. ≤ хоч поет говорить про "сотн≥ ран", але, читаючи його поез≥њ, приходиш до висновку, що душа його, серце - все було суц≥льною раною! ™диним, що њњ гоњло, була безмежна любов до свого народу ≥ в≥ра у в≥дродженн¤ його самобутност≥ та незалежност≥:
ћ≥й народе!
“емний ≥ босий!
’ай св¤титьс¤ твоЇ ≥м'¤!
’ай розкв≥тнуть нов≥ жита
ѕишним цв≥том новоњ слави!
...…ого л≥тературний шл¤х почавс¤ п≥зно: писати ѕлужник почав на 25-у роц≥ житт¤, друкувавс¤ - на 27-у. “а з кожною своЇю поез≥Їю, з кожною книжкою в≥н п≥дносивс¤ все вище й вище над б≥льш≥стю своњх сучасник≥в. ритика не без п≥дстав назвала поета "найвидатн≥шим майстром ≥мпрес≥он≥стичноњ поез≥њ XX стор≥чч¤". ожна з трьох зб≥рок його твор≥в ("ƒн≥", "–анн¤ ос≥нь", "–≥вновага") засв≥дчують, що ѕлужник≥в поетичний лакон≥зм народжуЇтьс¤ ≥з прагненн¤ вилущити ¤дро, суть реч≥, д≥йти до най≥стотн≥шого, показати толу правду, в≥дкинувши фальш. ÷≥лий "св≥т Їдиний" в≥дбивавс¤ у ц≥й правд≥: ≥ приречен≥сть глухоњ украњнськоњ пров≥нц≥њ ("сум св≥товий в масштаб≥ пов≥тов≥м"), ≥ топтана власним безвих≥дд¤м тис¤чол≥тн¤ страта украњнського сел¤нства - "темного, босого", ≥ трагед≥¤ молодого украњнського в≥дродженн¤.
¬≥н завжди в≥дчував себе частиною ц≥Їњ нац≥ональноњ трагед≥њ, тому так часто його в≥рш≥ сповнюютьс¤ скептицизмом, знев≥рою, втомою та нудьгою. ¬ основ≥ такоњ поез≥њ лежить той великий "б≥ль", "мука св¤та" сковородинськоњ й шевченк≥вськоњ "духовноњ людини", у ¤ких зв≥льн¤Їтьс¤, самостверджуЇтьс¤ людина ≥ нац≥¤, торуючи св≥й власний шл¤х житт¤.
“ому в≥риш ѕлужников≥, коли в нього прориваЇтьс¤ скромне признанн¤ своЇњ готовност≥ под≥лити долю замученоњ людини своЇњ нац≥њ: "я такоњ смерт≥ не боюсь!" ÷е - позиц≥¤ людини сильноњ, духовноњ, ¤ка серед какофон≥њ тотал≥тарноњ доби знайшла в соб≥ душевну р≥вновагу, певн≥сть своЇњ правди, красу "св≥ту Їдиного" серед загального розпаду. ѕоЇднанн¤ г≥дноњ громад¤нськоњ позиц≥њ з красою поетичного слова, з ц≥Їю палаючою повнотою "жаркоњ, важкоњ ≥ повноњ кв≥тки", - ось що вражаЇ ≥ захоплюЇ мене у в≥ршах ™вгена ѕлужника. «алишаЇтьс¤ т≥льки дивуватис¤, ¤к могло статис¤ таке чудо поЇднанн¤ у поета, ¤кого дожирали сухоти ≥ на ¤кого чекала смерть в≥д руки варвара, чудо, зроджене у трупн≥й атмосфер≥ тотального голоду ≥ терору. ÷ей "терор" поет ген≥ально затаврував у своњх поез≥¤х, ≥ "терор" йому закидають у присуд≥, п≥сл¤ чого в≥н потрапл¤Ї в чергову пачку призначених до розстр≥лу. «годом кара була зам≥нена на найдовший у той час терм≥н каторги - 10 рок≥в. ќстанн¤ стад≥¤ туберкульозу не залишила н≥¤коњ над≥њ на в≥дбуванн¤ цього ув'¤зненн¤ на —оловках - на остр≥в його привезли умирати. 2 лютого 1936 року ™вгена ѕлужника не стало...
—уди мене судом своњм суворим,
—учаснику! - Ќащадки безсторонн≥
ѕрост¤ть мен≥ ≥ помилки, й ваганн¤,
≤ п≥зн≥й сум, ≥ рад≥сть передчасну, -
њм промовл¤тиме мо¤ спок≥йна щир≥сть.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ѕлужникa ™вгенa
