Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
≤нтимна л≥рика ћаксима –ильського (за поез≥Їю "яблука досп≥ли")
¬≥д поез≥њ ћ. –ильського "яблука досп≥ли" в≥Ї св≥тлим смутком, печаллю розлуки. јле все одно мотив життЇд≥¤льност≥, гармон≥йного Їднанн¤ людини ≥ природи дом≥нуЇ:
яблука досп≥ли, ¤блука червон≥!
ћи з тобою йдемо стежкою в саду.
¬же й любов досп≥ла п≥д пром≥нн¤м теплим,
≤ њњ з≥рвали рад≥сн≥ вуста.
Ћ≥ричний герой пор≥внюЇ своЇ почутт¤ коханн¤ з ¤блуками, ¤к≥ теж "зривають", коли вони "достигнуть п≥д пром≥нн¤м теплим". √ерой в≥дчуваЇ, що дл¤ його коханн¤, ¤к ≥ дл¤ ¤блук, минуло л≥то ≥ настала ос≥нь. ќсь тому:
...” серц≥ щось тремтить ≥ граЇ,
як тремтить на сонц≥ г≥лка золота.
ќсь-ось настане мить розлуки - ≥ коханн¤ згасне. ”св≥домлюючи це, л≥ричний герой у розпач≥ благаЇ свою кохану:
ѕоц≥луй востаннЇ, обн≥ми востаннЇ.
ќтже, в основ≥ в≥рша - ф≥лософська думка про минуч≥сть коханн¤. ÷ю проблему поет розв'¤зуЇ так:
¬м≥Ї розставатись той, хто вм≥в любить.
—аме в цих р¤дках - головна ≥де¤ твору. оханн¤ - минуще. ≤ лише той зум≥Ї в≥днайти душевний спок≥й, хто по-справжньому кохав, не розм≥нюючи своњх почутт≥в.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ћаксима –ильського
