Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
¬≥рш ¬. —осюри "Ћюб≥ть ”крањну" - г≥мн р≥дному краю
”крањнська л≥тература щедра на таланти, на щирих ≥ задушевних поет≥в. —еред них був ≥ ¬олодимир —осюра, ¤кий любив р≥дну землю ≥ народ, осп≥вував њх у своњх творах ≥ залишив нам у спадок св≥й солов'њний голос. јле в≥н не просто любив ”крањну - в≥н боровс¤ з њњ ворогами, захищав Ѕатьк≥вщину пером ≥ багнетом.
≤з початком н≥мецько-фашистськоњ навали ¬олодимир —осюра рвавс¤ у б≥й, просивс¤ на фронт, у д≥ючу арм≥ю. ” грудн≥ 1942 року поет в чин≥ п≥дполковника йде на фронт, щоб поЇднати "з бомбами св≥й сп≥в", служить в арм≥йськ≥й газет≥ ≥ пише, пише, пише...
¬есною 1944 року —осюра повернувс¤ з фронту до иЇва ≥ не вп≥знав улюблену столицю. Ѕудинки з вибитими шибками, вулиц≥, пон≥вечен≥ вирвами в≥д бомб, чорний спалений ’рещатик вразили поета, ≥ в≥н пише в≥рш "Ћюб≥ть ”крањну", у ¤кому виразив увесь св≥й жаль, усю любов до р≥дного краю.
” цьому твор≥ поет звертаЇтьс¤ ≥з закликом любити ”крањну ≥ щасливоњ мит≥, й у годину негоди. Ѕатьк≥вщина дл¤ кожноњ людини одна, а тому треба жити ≥ творити заради нењ.
ѕоет не молить ≥ не наказуЇ любити р≥дну землю. ¬≥н розпов≥даЇ, нагадуЇ, що Ѕатьк≥вщина наша там, де ми народилис¤, де наше кор≥нн¤, а не там, де нас добре приймають ≥ де сите житт¤. “реба ц≥нувати все, що Ї у р≥дному краю: кв≥тку, пташину, п≥сню, дит¤чу посм≥шку, д≥вочу усм≥шку. ѕоет пор≥внюЇ ”крањну з неопалимою купиною, "що горить - не згора". Ћюбл¤че серце може в≥днайти образ Ѕатьк≥вщини "у степах, у д≥бровах, у зойках гудк≥в, ≥ у хвил¤х ƒн≥пра, ≥ в хмарах отих пурпурових..."
¬≥рш зак≥нчуЇтьс¤ звертанн¤м до юних громад¤н в≥ддати ”крањн≥ ≥ см≥х, ≥ сльози, "≥ все до загину", любити њњ завжди - "у труд≥, у коханн≥, в бою". ≤ тод≥ в≥чно житиме ”крањна ≥ в≥чним буде народ.
¬≥рш "Ћюб≥ть ”крањну" ≥з захопленн¤м читали, вивчали, переписували ус≥ шанувальники творчост≥ ¬олодимира —осюри. ≤ раптом, ¤к гр≥м серед ¤сного неба, у газет≥ "ѕравда" виходить статт¤, у ¤к≥й поета називають нац≥онал≥стом, що пише про ”крањну поза часом ≥ простором. «гадали —осюр≥ його службу у в≥йську —имона ѕетлюри, називали продажним бандер≥вцем, дехто ≥з колег в≥дмовл¤вс¤ в≥д знайомства з ним. јле прост≥ люди ≥нод≥ в≥дкрито, а част≥ше потай, словом, дружн≥м потиском руки, п≥дтримували поета.
—осюра п≥сл¤ ус≥х тих напад≥в та звинувачень чекав на арешт, та п≥сл¤ смерт≥ —тал≥на ≥ розстр≥лу Ѕер≥њ чи¤сь владна рука захистила його.
„итаючи в≥рш "Ћюб≥ть ”крањну", ловлю себе на думц≥, що цей тв≥р поет написав н≥би на одному подиху, без творчих мук ≥ правок. ожне слово, кожен р¤док на своЇму м≥сц≥: н≥ зм≥нити, н≥ пере≥накшити, н≥ домислити н≥чого не можна. “ак писати можна т≥льки маючи палке, любл¤че серце ≥ чисту душу.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ¬олодимира —осюри
