Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
–анн¤ л≥рика ѕ. “ичини
–анн≥ твори ѕавла √ригоровича “ичини були народжен≥ на „ерн≥г≥вщин≥ у чар≥вному куточку ”крањни, де поет народивс¤, де минуло його дитинство ≥ юн≥сть.
ѕерша зб≥рка твор≥в "—он¤чн≥ кларнети" вийшла 1918 року й одразу стала визначною под≥Їю в украњнськ≥й л≥тератур≥. ¬она засв≥дчила прих≥д великого таланту, н≥жного л≥рика з≥ своњм неповторним поетичним голосом. “ичина з н≥жн≥стю пише про природу р≥дного краю, схвильовано ≥ щиро сп≥ваЇ про неповторну красу ≥ силу першого коханн¤. ¬≥н знаходить св≥ж≥ образи, щоб передати найн≥жн≥ш≥ людськ≥ почутт¤: "√овори, говори, мо¤ мила: тво¤ мова - сп≥вучий струмок".
јж через край хлюпають романтичн≥ мр≥њ молодого поета про св≥т, в ¤кому людина могла б в≥дчути себе щасливою, про велике коханн¤, коли оч≥ коханоњ схож≥ на музику, на сп≥в, на шеп≥т гаю:
я ¬аш≥ оч≥ пам'¤таю,
як музику, ¤к сп≥в.
«имовий веч≥р. “иша. ћи.
я ¬ам чужий - ¤ знаю.
ј хтось кричить: ти р≥дну стр≥в!
≤ раптом - небо... шеп≥т гаю...
ќ н≥, то оч≥ ваш≥. - я ридаю.
—естра чи ¬и? - Ћюбив...
ѕавло “ичина добре грав на кларнет≥ ≥ гобоњ, у дит¤ч≥ роки сп≥вав у кращих хорових диригент≥в, навчаючись у сем≥нар≥њ, працював диригентом хору. ћузична обдарован≥сть знадобилас¤ йому у поетичн≥й творчост≥, адже у багатьох в≥ршах поет застосовуЇ музичний спос≥б л≥тературного письма. ÷е дозвол¤Ї передати найтонш≥ порухи та п≥втони почутт≥в, н≥жн≥сть, цнотлив≥сть осв≥дченн¤ у коханн≥:
ќ панно ≤нно, панно ≤нно!
я - сам. ¬≥кно. —н≥ги...
—естру ¤ вашу так любив -
ƒитинно, злотоц≥нно.
Ћюбив? - ƒавно. ÷в≥ли луги...
ќ панно ≤нно, панно ≤нно,
Ћюбов≥ усм≥х кв≥тне раз - ще й тм≥нно.
—н≥ги, сн≥ги, сн≥ги...
” ранн≥й л≥риц≥ “ичини багато денного св≥тла, сонц¤, оч≥куванн¤ чогось рад≥сного, дужого, молодого. “ут змаганн¤ радост≥ ≥ суму, см≥ху ≥ плачу, самотност≥ ≥ Їднанн¤, розлуки ≥ зустр≥ч≥, грози ≥ тиш≥, але характерним Ї перемога радост≥, см≥ху, в≥ри в краще над похмурими настро¤ми.
Ѕ≥льш≥сть ранн≥х твор≥в поета можна в≥днести до шедевр≥в украњнськоњ пейзажноњ л≥рики. “ичина майстерно поЇднував матер≥альн≥сть ≥ предметн≥сть ≥з звуками, кольорами, запахами довколишнього св≥ту:
√ањ шумл¤ть -
я слухаю.
’марки б≥жать -
ћилуюс¤.
ћилуюс¤ - дивуюс¤,
„ого душ≥ моњй
так весело.
ѕоет пейзажну деталь часто робить образом-персонажем:
јрфами, арфами -
золотими, голосними об≥звалис¤ гањ
—амодзвонними:
…де весна
«апашна
в≥тами-перлами
«акосичена.
“а кр≥м пейзажних замальовок, в≥рш≥в про коханн¤ у ранн≥й л≥риц≥ “ичини значна к≥льк≥сть твор≥в присв¤чена зображенню народного лиха, пролитоњ кров≥, пекучих ж≥ночих та дит¤чих сл≥з. «а силою траг≥зму вони нагадують твори “араса Ўевченка.
ћотив гор¤ в≥дчутний у в≥рш≥ "’тось гладив ниви..." «емл¤ страждаЇ в≥д посухи, жад≥бно оч≥куЇ злив, але зам≥сть радост≥ оновленн¤ на нењ насуваютьс¤ чорн≥ хмари, що несуть грозу ≥ горе. ¬она так пристрасно чекала вологи, а пролилось нещаст¤:
ќй, хтось заплакав посеред пол¤.
«лов≥сна дол¤, жорстока дол¤.
–анн≥ твори “ичини засв≥дчили, що в украњнську л≥тературу прийшов дужий та св≥жий талант. ≤ не вина, а б≥да поета в тому, що п≥зн≥ше його сон¤чн≥ кларнети перетворилис¤, за словами видатного письменника ™вгена ћаланюка, на пофарбовану дудку. „ас ≥ життЇв≥ обставини п≥др≥зали дуж≥ крила тичин≥вського таланту, зробили з нього сп≥вц¤ парт≥њ, ¤кий прославл¤в систему, що нищила все св≥тле в людин≥.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю “ичини ѕавла
