Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ѕроблематика опов≥данн¤ ћ.’вильового "я (–омантика)" (I вар≥ант)
Ђ≤стинно: ’вильовий. —ам хвилюЇтьс¤ ≥ нас ус≥х хвилюЇ, п'¤нить ≥ непокоњть, дратуЇ, знесилюЇ ≥ полонить. јскет ≥ фанатик, жорстокий до ≥нших ≥ до себе, хворобливо вразливий ≥ гордий, недоторканний ≥ суворий, а часом Ч н≥жний ≥ сором'¤зливий, химерний
характерник, залюблений у слово ≥ форму мр≥йникї, Ч так писав про ћиколу ’вильового ¬. ор¤к. ≤ справд≥, твори цього письменника н≥кого не можуть залишити байдужими. ’тось захоплюЇтьс¤, хтось говорить, що н≥чого страшн≥шого не читав, та про байдуж≥сть не варто й згадувати.
ќдним ≥з тих твор≥в, що найб≥льше вразив мене ≥ змусив задуматис¤ над зображеним, Ї опов≥данн¤ Ђя (–омантика)ї. ” цьому
твор≥, чи не найсильд≥шому в прозовому доробку автора, поставлено р¤д питань, на ¤к≥ кожен читач мусить дати в≥дпов≥дь. ≤ та в≥дпов≥дь буде м≥рилом люд¤ност≥ в нас.
ћикола ’вильовий ставить свого геро¤, справжнього революц≥онера ≥ захисника новоњ ≥деолог≥њ, перед страшним вибором: зберегти в≥рн≥сть ≥де¤м б≥льшовизму ≥ стати матеревбивцею чи поступитис¤ фанатичними переконанн¤ми, можливо, позбавитис¤ житт¤ внасл≥док цього, але залишитис¤ Ћюдиною. ћи спостер≥гаЇмо, ¤к поступово розколюЇтьс¤ внутр≥шнЇ Ђ¤ї головного персонажа (це видно ≥з внутр≥шн≥х монолог≥в, ≥з пост≥йних спроб самовиправдатис¤). “ак розгортаЇтьс¤ найголовн≥ша кол≥з≥¤ Ч кол≥з≥¤ гуман≥зму ≥
фанатизму або, краще сказати, герць м≥ж син≥вською любов'ю ≥ революц≥йним обов'¤зком. ƒо останнього читач спод≥ваЇтьс¤, що переможе люд¤н≥сть, але дл¤ того, хто вбив ш≥стьох (Ђ...Ў≥сть на моњй сов≥ст≥? н≥, це неправда. Ў≥сть сотень, ш≥сть тис¤ч, ш≥сть м≥льйон≥в Ч тьма на моњй сов≥ст≥!!!ї), хто убив мат≥р трьох д≥тей (Ђ∆енина сказала глухо й мертво: Ђ—лухайте, ¤ мати трьох д≥тейї. я: Ђ–озстр≥л¤ть!ї), убивство власноњ матер≥ Ч лише справа часу. Ќе можна залишатис¤ людиною, ¤кщо ти служиш д≥йсност≥, ¤ка, ¤к згра¤ голодних вовк≥в, полюЇ на найменш≥ куточки твоЇњ душ≥.
ћикола ’вильовий даЇ вичерпну в≥дпов≥дь на поставлене питанн¤: чек≥ст ≥ Ћюдина не можуть сп≥в≥снувати в одн≥й особ≥, п≥сл¤ под≥бного самознищенн¤ через убивство найр≥дн≥шоњ людини залишаЇтьс¤ не особист≥сть, а т≥льки дегенерат з вузьким лобом ≥ приплюснутим носом. —усп≥льство, що складаЇтьс¤ з дегенерат≥в, Ч страшна картина майбутнього, ¤ке передбачав письменник.
≤нша проблема, на розв'¤занн≥ ¤коњ зупин¤Їтьс¤ ћикола ’вильовий, Ч розб≥жн≥сть м≥ж мр≥Їю ≥ д≥йсн≥стю. як правило, в ус≥х
творах письменника час р≥зко под≥лений на майбутнЇ (Ђзаг≥рну комунуї, Ђголубу дальї) ≥ сьогоденн¤, зображене в темних тонах, криваве ≥ жорстоке. √ерой опов≥данн¤ Ђя (–омантика)ї прагне дос¤гти заг≥рноњ комуни, тоњ, де Ђжевр≥ють курганиї, де Ђйде ћар≥¤ї, та зам≥сть цього опин¤Їтьс¤ Ђсеред мертвого степуї, ¤кий не осв¤чуЇ своЇю присутн≥стю Ѕожа ћати. ќтже, в≥дпов≥дь на питанн¤, чи виправдовуЇ мета використан≥ засоби њњ дос¤гненн¤, однозначна дл¤ читача: н≥чим не можна виправдати втрати люд¤ност≥, втрати моральних чеснот, ¤к≥ й в≥др≥зн¤ють людину в≥д зв≥ра.
“алановитий майстер слова, видатний психолог≥ст, ћикола ’вильовий не оминав болючих проблем свого часу, в≥н не приховував недол≥к≥в нового ладу, а в≥дверто ставив питанн¤, ¤к≥ його хвилювали. —воњми творами письменник, напевно, збер≥гав чињсь душ≥ в≥д руйнац≥њ, дарував новий шанс не загубити себе на перехрест¤х ≥стор≥њ. …ого новели й опов≥данн¤, що викликають бурхлив≥ емоц≥њ, Ї найкращим м≥рилом духовност≥ кожного з нас.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ’вильового ћиколи
