Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ќбраз "новоњ" людини в опов≥данн≥ ћ.’вильового "я (–омантика)" (I вар≥ант)
Ќова доба вимагаЇ нових людей, ¤к≥ й будуть њњ розбудовувати.
÷е твердженн¤ часто чуЇмо ми в пер≥оди соц≥альних зрушень. ј чи таке вже воно й правильне? як розум≥ти оновленн¤ людини? ƒумаю, людина, ¤кщо вона в≥дпов≥даЇ цьому гордому найменню, просто завжди повинна залишатис¤ собою, а ¤кщо й зм≥нюватис¤, то т≥льки
формуючи в соб≥ нов≥ позитивн≥ риси.
яких Ђновихї людей вимагала революц≥йна доба, прос¤кнута марксистсько-лен≥нськими ≥де¤ми, показуЇ нам талановитий украњнський прозањк ћикола ’вильовий в опов≥данн≥ Ђя (–омантика)ї. ≤ прочитане нас жахаЇ.
« одного боку, революц≥йн≥ ≥дењ були привабливими дл¤ пролетар≥в, зб≥дн≥лих сел¤н ≥ м≥щан, а з другого, вони вимагали абсолютноњ в≥дданост≥ справ≥, пост≥йних доказ≥в своЇњ в≥рност≥ переконанн¤м. „ерез це людина, ¤ка спочатку дов≥рливо п≥шла за привабливими гаслами, п≥зн≥ше опин¤лас¤ в жорстких умовах, а саме: позбутис¤ всього люд¤ного в соб≥ ≥ стати такою, ¤к цього вимагаЇ ≥де¤, чи зберегти в соб≥ те, що в≥др≥зн¤Ї людину в≥д тварини. ” таку ситуац≥ю потрапл¤Ї герой опов≥данн¤ ћиколи ’вильового, ¤кому автор не даЇ ≥мен≥, оск≥льки таких Ђгероњвї було багато. ¬≥н Ч член революц≥йноњ судовоњ тр≥йки, Ђчорного трибуналу комуниї. ўодн¤ перед ним проход¤ть сотн≥ справ, вирок у ¤ких один Ч розстр≥л: не згодних просто знищують.
ƒень за днем персонаж опов≥данн¤ змушуЇ себе бути жорстоким, хоча насправд≥ десь там, на околиц≥ м≥ста, в хатин≥ матер≥, ховаЇтьс¤ добра частина його душ≥. ¬≥н з кожним смертним вироком убиваЇ в соб≥ людину, п≥д впливом оточуючих Ч доктора “агабата, дегенерата й јндрюш≥ Ч в≥дкидаЇ добро, прощенн¤, милосерд¤. —аме так≥ сл≥п≥ виконавц≥ вищоњ вол≥ й потр≥бн≥ були диктатур≥.
“а з легк≥стю п≥дписуючи вироки, знищуючи спочатку справжн≥х ворог≥в, пот≥м людей з ≥ншими погл¤дами (теософ≥в), п≥зн≥ше Ч людей Ѕожих Ч черниць, перед ¤кими стоњть одне завданн¤: молитис¤ за мир та прощенн¤, наш Ђгеройї рано чи п≥зно опин¤Їтьс¤ перед власною мат≥р'ю. јле в≥н Ђголови не загубивї на перехрест≥ вибору, адже саме до нь<5го в≥н переконливо йшов г≥гантськими кроками. „и не тому так легко зриваЇтьс¤ з його губ презирливе Ђсволочї у той б≥к, де стоњть мати?
якщо глибше вчитатис¤ в текст, то можна побачити, що дл¤ письменника мати персонажа й ћати Ѕожа Ч це одне й те саме, оск≥льки кожна мати несе у своЇму серц≥ всепрощенн¤ дл¤ своЇњ дитини, ¤кою б вона не була. ¬≥дпов≥дно, коли персонаж Ђ¤ї убиваЇ мат≥р (а в≥н њњ таки вбиваЇ власноруч!), в≥н убиваЇ в соб≥ божественне начало Ч людську душу.
ќт ¤ких людей вимагала нова революц≥йна доба Ч жорстоких, безсердечних, упевнених у своњх учинках, ¤к≥ б не мали найменших вагань при виконанн≥ своњх обов'¤зк≥в. “а чи можна буде ≥стоту з такими характеристиками назвати людиною, нав≥ть ≥ Ђновоюї? Ќа м≥й погл¤д, н≥ в ¤кому раз≥. «в≥р¤че сусп≥льство, ¤ке будуЇ нове житт¤ на кров≥ й стражданн¤х невинних, не матиме майбутнього, воно приречене на загибель, тому що розвиватис¤ можна, т≥льки вдосконалюючи вже набуте. ”се ≥нше Ч кроки в пр≥рву темр¤ви й бездуховност≥.
ѕод≥бн≥ Ђнов≥ї ≥стоти не заслуговують на ≥м'¤ людей. ” цьому глибоко переконаний великий гуман≥ст ћикола ’вильовий. ƒо цього висновку приходить вдумливий читач.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ’вильового ћиколи
