Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
«асудженн¤ фанатизму в опов≥данн≥ ћ.’вильового "я (–омантика)" (I вар≥ант)
‘анатизмом тлумачний словник називаЇ пристрасну в≥ддан≥сть ¤к≥й-небудь справ≥. ƒобре, ¤кщо людина Ї фанатом футболу, красивих автомоб≥л≥в, ≥ страшно, коли Їдиним сенсом житт¤ людини стаЇ пол≥тична ≥де¤. —трашно, оск≥льки заради ц≥Їњ ≥дењ фанатик зробить що завгодно, нав≥ть найстрашн≥ший злочин. ” цьому нас переконуЇ видатний украњнський письменник початку XX стол≥тт¤ ћикола ’вильовий своњм опов≥данн¤м Ђя (–омантика)ї.
Ђя Ч чек≥ст, але ¤ ≥ людинаї, Ч з≥знаЇтьс¤ головний персонаж опов≥данн¤, нав≥ть не у¤вл¤ючи, ¤к мало в ньому залишилос¤ в≥д людини. …ого роздвоЇна душа ще болить ≥ страждаЇ (адже ж в≥ддавати накази про розстр≥ли Ч це непроста справа), але в≥дчуваЇ свою приречен≥сть. Ќа варт≥ люд¤ност≥ ще стоњть мати, але ≥ вона в≥дчуваЇ тривогу за сина, ¤кого втрачаЇ: Ђ“ривога. Ч ћати каже, що вона поливала сьогодн≥ м'¤ту, ≥ м'¤та вмираЇ в туз≥... ≤ ¤ бачу: в њњ очах сто¤ть дв≥ хрустальн≥ росинкиї. ¬≥н Ч њњ Ђм'¤тежнийї син, а проти кого чи проти чого в≥н повстаЇ? я думаю, в першу чергу проти людськоњ морал≥, ¤ка вважаЇ житт¤ найб≥льшою ц≥нн≥стю.
√овор¤ть, що людину можна п≥знати з того, ¤к≥ в нењ товариш≥. ’то оточуЇ головного персонажа опов≥данн¤? ƒоктор “агабат, його Ђбезвих≥дний хаз¤њнї, безвольний ≥ слабкий јндрюша та дегенерат, у ¤кого немаЇ нав≥ть ≥мен≥. ÷е р≥зн≥ особи, чи це складов≥ частинки душ≥ геро¤ твору: безглузда жорсток≥сть, бо¤гузтво, туп≥сть ≥ безумовне виконанн¤ наказ≥в? ≤з цього кола немаЇ виходу. “а ¤кщо дл¤ когось кращою буде смерть, то дл¤ нього головне Ч довести, що в≥н г≥дний дов≥ри ≥деолог≥в парт≥њ, що в≥н зможе виконати будь-¤кий наказ.
“ой, хто вбив одну людину, зможе вбити й ≥ншу. ≤ не важливо, хто це: злод≥й, безвинна мати трьох д≥тей чи мати власна. –ештки люд¤ност≥ втрачаЇ персонаж, коли опин¤Їтьс¤ перед вибором: залишитис¤ в≥рним ≥дењ б≥льшовизму чи залишатис¤ Ћюдиною. ‘анатик зробив св≥й виб≥р: Ђ...¤ у млост≥, охоплений пожаром ¤коњсь неможливоњ радост≥, закинув руку за шию своЇњ матер≥ й притиснув њњ голову до своњх грудей. ѕот≥м п≥дв≥в маузера й нажав спуск на скронюї.
ƒехто скаже, що герой переживаЇ трагед≥ю. ’≥ба? ¬≥н робить св≥домий виб≥р, а значить, розум≥Ї, в≥д чого в≥дмовл¤Їтьс¤, чого дос¤гаЇ. ≤ ка¤тис¤ тод≥, коли ти скоњв те, чого прагнув, см≥шно. ¬≥н хот≥в в≥дчувати себе справжн≥м представником трибуналу, людиною нового часу, а по сут≥ став зв≥ром Ч без душ≥, без серц¤. ”бивши власноруч мат≥р, в≥н убив свою сов≥сть Ч те, що в≥др≥зн¤Ї нас в≥д тварин, та й то, тварини не убивають соб≥ под≥бних.
ћабуть, ц≥лком вмотивовано, що ћикола ’вильовий наголошуЇ на тому, що п≥сл¤ злочину герой опов≥данн¤ лишаЇтьс¤ вдвох ≥з дегенератом з приплюснутим лобом. ƒ≥йсно, н≥що тепер не в≥др≥зн¤Ї його в≥д цього сл≥пого виконавц¤ наказ≥в. …ого подальша дол¤ Ч бути в оточенн≥ под≥бних ≥стот. ¬≥ддал¤Їтьс¤ в≥д персонажа вимр≥¤на Ђзаг≥рна комунаї, ¤ка бачитьс¤ тепер мертвою пустелею, не осв¤ченою божественною присутн≥стю ћар≥њ.
ћикола ’вильовий вимагаЇ в≥д кожного читача залишатис¤ людиною перш за все. Ќ≥що не може бути ц≥нн≥шим за це високе званн¤. «асуджуючи сл≥пий фанатизм, письменник апелюЇ до людськоњ св≥домост≥, п≥двод¤чи до думки, що т≥льки люд¤н≥сть Ї в≥чною категор≥Їю, ≥ н≥¤к≥ гасла, ≥дењ не повинн≥ збивати нас з≥ шл¤ху морального самовдосконаленн¤.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ’вильового ћиколи
