Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
"÷¤ д≥вчина не просто так, ћарус¤" (I вар≥ант)
÷е Ч голос наш. ÷е Ч п≥сн¤. ÷е Ч душа!
Ћ≥на ¬асил≥вна остенко Ч ген≥альна поетеса сучасност≥. Ђ—партанкою иЇваї вв≥йшла вона в л≥тературу XX стор≥чч¤ й одразу стала улюбленою авторкою багатьох украњнц≥в, тому що була ≥ Ї принциповою, в≥двертою, часто р≥зкою, але завжди щирою та правдивою у своњх творах.
” 1979 роц≥ з'¤вивс¤ написаний Ћ≥ною остенко роман Ђћарус¤ „урайї, ¤кий вона присв¤тила нап≥влегендарн≥й постат≥ украњнськоњ д≥вчини-сп≥вачки, авторки близько 20 п≥сень. ƒл¤ вт≥ленн¤ свого задуму показати не т≥льки героњчне козацьке минуле ”крањни, але й створити глибокий психолог≥чний портрет духовно багатоњ, та нещасливоњ в особистому житт≥ д≥вчини Ћ≥на остенко вдало вибрала нечасто вживаний жанр роману у в≥ршах. ÷е дало њй змогу прокласти духовн≥ Ђмостиї м≥ж сьогоденн¤м ≥ минувшиною. “ак виник шедевр украњнськоњ л≥тератури.
√оловним персонажем Ї д≥вчина-легенда Ч ћарус¤ „урай, уособленн¤ моральноњ краси й таланту украњнського народу. ¬перше ми зустр≥чаЇмос¤ з нею на суд≥: ћарусю обвинувачено у вбивств≥ √риц¤ Ѕобренка, њњ колишнього коханого. ’оча нав≥ть сторонн≥й людин≥ видно, що ћарус¤ Ч невинна жертва обставин ≥ що правдив≥ њњ слова:
Ќе помста це була, не божев≥лл¤.
Ћюдина спроста ближнього не вб'Ї.
я не труњла. “е прокл¤те з≥лл¤
в≥н випив сам. ¬оно було моЇ.
Ќе змогла вона змиритис¤ ≥з зрадою, але ≥ пережити своЇ коханн¤ теж не хот≥ла: Ђ—ама в≥д себе вже вмерла. ≤ ти це, ≤ване, знаЇш.
ќце, що в≥д мене лишилось, то, власне, уже не ¤ї. ўаст¤ надавало ћарус≥ сил, вона творила п≥сню, ¤ку п≥дхоплював народ, ≥ т≥льки заздр≥сники сичали: ЂЌе в≥рю, щоб складала це вонаї, Ђ...а про любов, походи ≥ лабети Ч на це д≥вкам не вчеплено кебетиї. ѕ≥сн≥ талановитоњ д≥вчини наснажували козацтво на боротьбу за р≥дну землю, вони ф≥ксували краще в≥д будь-¤ких л≥тописц≥в героњчн≥ вчинки во¤к≥в. –оль ћарусиних п≥сень розум≥Ї ≥ гетьман Ѕогдан ’мельницький, розм≥рковуючи:
ѕро наш≥ битви на папер≥ Ч голо.
Ћише в п≥сн¤х вогонь отой пашить.
“аку сп≥вачку покарать на горло, Ч
та це ж не що, а п≥сню задушить!
«а словами ≤вана ≤скри, ћарус¤ Ч це голос ”крањни, душа њњ. ќрган≥чно зливаЇтьс¤ њњ образ ≥з образом ”крањни, н≥би акумулюючи в соб≥ весь творчий потенц≥ал р≥дноњ земл≥. Ђ«вит¤ги наш≥, муки ≥ руњни безсмертн≥ будуть у њњ словах. ¬она ж була ¤к голос ”крањни, що клекот≥в у наших корогвахї, Ч говорить в≥н на суд≥ над д≥вчиною.
ѕод≥бну характеристику даЇ д≥вчин≥ й гетьман, ¤кий наказуЇ скасувати вирок:
њњ п≥сн≥ Ч ¤к перло многоц≥нне,
¤к дивен скарб серед земних марнот.
“а зрада дл¤ д≥вчини, ¤ка була Ђдит¤м любов≥ї, дор≥внюЇ загибел≥. √оворить вона ≤скр≥: Ђякби тепер, мабуть, ¤ засп≥вала, було б це вже хрип≥нн¤, а не сп≥в. “ак ≥ живу, без голосу, н≥ма. ѕ≥сень немаЇ Ч ≥ мене нема.ї
Ќе показуЇ Ћ≥на остенко смерт≥ ћарус≥ „урай, але ми знаЇмо: в≥д сухот тод≥ не л≥кували. Ќе стане ћарус≥, та залишатьс¤ повс¤кчас ≥з нами њњ п≥сн≥, њњ душа, просп≥вана в них. ѕ≥сн¤ Ч найкраща пам'¤ть про людину, тому ≥ чуЇмо в останньому розд≥л≥ в≥дгом≥н найв≥дом≥ших п≥сень сп≥вачки:
≤ Ђ«елененький барв≥ночкуї, й ЂЌе плач, не
журис¤,
а за свого миленького Ѕогу помолис¤ї.
≤ про того козаченька,
що њхав за ƒесну.
Ђ–ости, рости, д≥вчинонько,
на другую весну!ї
≤ про воду каламутну, чи не хвил¤ збила.
≤ про тую д≥вчиноньку,
що в≥рно любила...
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю остенко Ћ≥ни
