Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
Ќезвичайний дивосв≥т образ≥в ≤вана ƒрача ("Ѕалада про сон¤шник") (I≤ вар≥ант)
“а не в дивацтв≥ суть Ч а в здивуванн≥,
” вм≥нн≥ всюди диво св≥ту св≥тлом
ќс¤¤ти: потужним св≥тлом серц¤.
I. ƒрач
ЂЋюблю повертати людину очима до сонц¤. —початку поболюють оч≥, зате ¤к пол≥пшуЇтьс¤ з≥р! —в≥т стаЇ дорожчим, р≥дн≥шим, в≥дчутн≥шим. Ћюблю повертати очима до сонц¤ мистецтва. Ќа неб≥ житт¤ побачив його зразу, почав розум≥ти т≥льки недавної, Ч пише ≤ван ƒрач.
≤ван ƒрач був найб≥льшим революц≥онерам слова з-посеред ш≥стдес¤тник≥в, ¤к його називали, Ђв≥чний Їретикї, поет, ¤кий шукав нових масштаб≥в художнього мисленн¤. Ѕудучи сином двадц¤того стол≥тт¤, в ¤кому людина подолала косм≥чний прост≥р, але, можливо, втратила в≥дчутт¤ орган≥чност≥ свого бутт¤, свого Їднанн¤ з природою, втратила насолоду в≥д св≥жоспеченого хл≥ба, в≥д зробленоњ прац≥, в≥д любов≥ до людей, ƒрач повертаЇ своЇму читачев≥ красу житт¤ в ус≥й його багатобарвност≥.
ѕоет естетизуЇ слово, насолоджуючись його звучанн¤м, красою його внутр≥шньоњ структури. ¬ украњнськ≥й поез≥њ в≥н Ї продовжувачем традиц≥й ћихайла оцюбинського, ѕавла “ичини. “ворч≥сть його опром≥нена енергетичною активн≥стю Ђповстанц≥в сонц¤ї Ч протуберанц≥в серц¤. —онце стаЇ його символом, сонце ≥ серце сто¤ть пор¤д, виступають контекстуальними синон≥мами в поетиц≥ ≤. ƒрача:
“а не в дивацтв≥ суть Ч а в здивуванн≥,
” вм≥нн≥ всюди диво св≥ту св≥тлом
ќс¤¤ти: потужним св≥тлом серц¤.
ѕоез≥¤ ƒрача Ч це насамперед поез≥¤ запитань, а не в≥дпов≥дей, поез≥¤ поставлених проблем, спроба докричатис¤ до з≥р, достукатис¤ до людини. ¬≥н шукаЇ виходу, здаЇтьс¤, знаходить, сумн≥ваЇтьс¤ ≥ знову шукаЇ. ¬≥н ф≥ксуЇ живе житт¤ в кожному своЇму слов≥.
ќтаким словом любов≥ до житт¤ Ї ЂЅалада про сон¤шникї ≤вана ƒрача. „итач здивуЇтьс¤: балада ≥ раптом про сон¤шник! јле дл¤ поета важлива ≥ сон¤чна кв≥тка, що випром≥нюЇ св≥тло сонц¤, символ≥зуЇ його. ¬ажлив≥сть кожного ¤вища житт¤ п≥дкреслюЇ те, що поез≥¤ названа баладою. Ќароднопоетична балада Ч вид л≥ро-еп≥чноњ поез≥њ фантастичного, ≥сторико-героњчного або соц≥ально-побутового зм≥сту з драматичним сюжетом. „исленн≥ балади ≤вана ƒрача, у тому числ≥ й ЂЅалада про сон¤шникї, не завжди вкладаютьс¤ в рамки цього жанру, а б≥льше схож≥ на притч≥, медитац≥њ чи маленьк≥ поеми.
—он¤шник у поез≥њ живий:
¬ сон¤шника були руки ≥ ноги,
Ѕуло т≥ло шорстке ≥ зелене.
¬≥н б≥гав наввипередки з в≥тром,
¬≥н вилазив на грушу ≥ рвав у пазуху гнилиц≥.
≤ купавс¤ коло млина. ≤ лежав у п≥ску,
≤ стр≥л¤в горобц≥в з рогатки.
—правжнЇ зачудуванн¤ переживаЇ сон¤шник, ¤кий Ђраптом побачив сонцеї, ¤ке теж живе, олюднене, прекрасне:
расиве засмагле сонце,
¬ золотих переливах кучер≥в,
” червон≥й сорочц≥ навипуск.
ўо њхало на велосипед≥,
ќбминаючи хмари у неб≥...
ЂЅалада про сон¤шникї Ч справд≥ незвичайний тв≥р, ¤кому притаманн≥ елементи баладноњ фантастики, зокрема олюдненн¤ сонц¤ й сон¤шника, приземленн¤ њх, особливий л≥ричний драматизм, коли сон¤шник переживаЇ справжнЇ потр¤с≥нн¤. “а основний зм≥ст твору, справжн¤ його мистецька сила сформульована в останн≥х р¤дках, надаючи твору характеру притчевост≥. ÷е справд≥ притча про красу ≥ силу поез≥њ:
ѕоез≥Ї, сонце моЇ оранжеве!
ўомит≥ ¤кийсь хлопчисько
¬≥дкриваЇ тебе дл¤ себе,
ўоб стати нав≥ки сон¤шником.
ќтже, сонце ≥ сон¤шник нерозд≥льн≥, тому що людина, ¤ка в≥дкрила дл¤ себе поез≥ю, вже н≥коли не втратить в≥дчутт¤ зачудованост≥ нею, красою поетичного вислову, поетичноњ метафори, ¤к не втратить вона ≥ вм≥нн¤ Ђсон¤чної в≥дчувати красу житт¤.
ѕавло “ичина дав таку оц≥нку твору: Ђ÷ей тв≥р ц≥кавий... ѕо-перше, тема обдарованост≥ й таланту подана ц≥лком по-новому... ѕо-друге: розв'¤занн¤ теми ц≥лком своЇ, а не традиц≥йне... ѕо-третЇ: кол≥р сонц¤ у поета оранжевий, тобто жовтогар¤чий. ÷е, ¤к мен≥ здаЇтьс¤, ц≥лком в≥дпов≥даЇ характеров≥ творчого сприйманн¤ св≥тла украњнським народом...ї
—онце у ≤вана ƒрача њде не на кол≥сниц≥, а на велосипед≥. “аким чином поет н≥би в≥ддаЇ данину сучасност≥ та, з другого боку, робить св≥тило буденним у своњ велич≥, доступним дл¤ кожного, нав≥ть звичайного сон¤шника.
ѕоет був здатний до незвичайно ориг≥нального творчого мисленн¤, що спонукало його добирати своЇр≥дн≥ метафори та еп≥тети, творити нов≥ жанров≥ структури. “ому й вражають наст≥льки читача твори ≤вана ƒрача, закор≥нен≥ своњм мисленн¤м у ментал≥тет народу, у здобутки в≥тчизн¤ного мистецтва. Ќедарма ≤ван ƒзюба писав про свого колегу: Ђ«а енерг≥Їю шукань, розгоном випереджуванн¤ ≥ садизмом самозм≥ни ≤ван ƒрач ¤вище небувале в ус≥й украњнськ≥й поез≥њ. ¬≥н увесь Ч ск≥млива душевна незак≥нчен≥сть, моторошна нев≥днайден≥сть, пост≥йно поновлювана незгармон≥зован≥сть...ї
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ≤вана ƒрача
