Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
√н≥вне засудженн¤ винуватц≥в авар≥њ (за поемою ≤вана ƒрача "„орнобильська мадонна") (II вар≥ант)
ћен≥ привид≥лось затемненн¤ «емл≥:
¬одневих бомб чорнолетуч≥ зграњ,
≤ людство, скорчене у попел¤ст≥й мл≥,
≤ хмари, ¤к пап≥р, гор¤ть у небокрањ.
ћ. ¬≥нграновський
ўо може бути страшн≥шим, н≥ж непом≥тне вмиранн¤ к≥лькох покол≥нь украњнц≥в? ўо може бути страшн≥шим, н≥ж той ласкавий кв≥тневий день 1986 року, коли св≥т раптом став чорним, а не зеленим? “ак, страшний ворог, ¤кий хоче тебе вбити, але ти хоча б бачиш його. ј ще страшн≥ший ворог непом≥тний, невидимий, невловимий, неп≥двладний н≥¤к≥й сил≥. Ќевже недостатньо терп≥в ще наш народ? Ќевже мало було загарбань, понев≥р¤нь, воЇн, повстань, голоду? ƒл¤ чого дала дол¤ ”крањн≥ ще й це випробуванн¤? ожен з нас повинен сам замислитис¤ над цим питанн¤м, бо поет не даЇ в≥дпов≥дей, в≥н т≥льки змушуЇ думати, думати, думати...
≤ван ƒрач вз¤в на себе в≥дпов≥дальн≥сть сказати своЇму зболеному покол≥нню, що воно помил¤Їтьс¤ у своЇму прагненн≥ подолати св≥т. ¬≥н н≥би спокутуЇ своЇю душею провину усього народу, кожного з нас. ѕоет платив за свою покуту не т≥льки л≥тературним твором, в≥д трагед≥њ в≥н постраждав ≥ сам: його син ћаксим, на той час уже випускник мед≥нституту, брав участь в евакуюванн≥ потерп≥лих, њх обстеженн≥ ≥ наданн≥ першоњ допомоги ≥ сам теж отримав дозу опром≥ненн¤. “ому ƒрачев≥ катастрофа бол≥ла ще й своњм болем, ¤к ≥ болем народним. јдже поети хоч ≥ люди, але люди, приналежн≥ народов≥, св≥тов≥, крањн≥.
’то винний? ÷е в≥чне питанн¤, на ¤ке важко дати в≥дпов≥дь. јле т≥, хто спричинивс¤ до ц≥Їњ авар≥њ на колись славнозв≥сн≥й „орнобильськ≥й атомн≥й станц≥њ, сам≥ в≥дчувають на своњй сов≥ст≥ страшний т¤гар вини, в≥дпов≥дальност≥, смертей сотень людей. њхнЇ житт¤ Ч це мука, посилювана з кожним новим днем. ÷е по
њхню душу кожного дн¤ вирушаЇ боса „орнобильська мадонна до саркофага:
“а щоранку ми бачимо,
як вноч≥ тут хтось босий ступа.
Ќа п≥сочку неторканому
якась боса ж≥ноча стопа.
Ќачеб хто по душ≥ моњй
“ак таЇмно-непрошено ходить,
≤ це нас нал¤кало Ч
Ќе по-людськи ¤кось виходить.
÷е по њхн≥ душ≥ ≥де ’рещатиком знет¤млена ж≥нка з л¤лькою у руках, ћадонна без дитини Ч страшне ¤вище п≥сл¤чорнобильського часу:
—ахалис¤ од тебе Ч що таке?
Ѕо л¤льку ти з лахм≥тт¤ спеленала,
Ѕо молоко в тоб≥ було г≥рке,
Ѕо всюди й скр≥зь дороги було мало?
як можна спокутувати таку страшну вину? ѕеред ким њњ спокутувати, коли й дос≥ у л≥карн¤х лежать хвор≥, п≥дкошен≥ „орнобилем д≥ти? оли сотн≥ людей втратили дом≥вку, житт¤ своЇ, долю свою, коханих ≥ близьких людей? „и пока¤нн¤ досить дл¤ покути? „и на кол≥нах треба було б стати цим люд¤м, щоб народ пробачив њх? “а чи повернеш матер≥ дитину, зам≥сть ¤коњ маЇ тепер т≥льки неживу л¤льку? “а чи повернеш стареньк≥й њњ затишний св≥т, де вона могла пасти корову та пити чисте з травами молоко? „и повернеш матер≥ сина, ¤кого соромитьс¤ вона тепер Ч в≥н винний! Ч чи повернеш њй втрачену горд≥сть њњ материнства?! ќсь що маЇ вона тепер зам≥сть гордост≥:
Ч ћар≥¤, ћар≥¤... “а ћар≥¤ не та.
“а зродила ’риста,
ц¤ Ч антихриста!..
як почула вона, то вс¤ похолола,
≥ треба ж таке почуть в≥д людей...
—в≥ту не бачила вже довкола...
уди њњ дол¤ тепер заведе?..
—в≥т зруйновано, в≥н втратив св≥й сенс, бо основою його була ћати з дитиною, горда ћати з усм≥хненим немовл¤м, а натом≥сть маЇмо стражденну „орнобильську мадонну серед апокал≥псису, на руках у ¤коњ мертва дитина... —трашн≥шого, здаЇтьс¤, год≥ й вигадати, бо немаЇ н≥чого страшн≥шого, не може бути.
„и поет засуджуЇ винуватц≥в трагед≥њ усього народу, та що там народу, ц≥лого св≥ту? Ќ≥, це ћати-мадонна засуджуЇ њх, залишаючись на знак протесту у чорнобильськ≥й зон≥, т≥каючи до нењ попри заборони:
Ч „ого це ¬и, бабо, з людьми не поњхали,
Ч оли висел¤ли ≥з зони село?
Ч ј ¤ серед тоњ прокл¤тоњ в≥холи
¬з¤ла ≥ зосталась Ч синам на зло!
ћати стаЇ суддею на суд≥ ≥стор≥њ, бо вона маЇ на це право:
ƒивитьс¤, дивитьс¤ в душу.
¬она палить очима до дна.
ј ¤ все дотерп≥ти мушу,
Ѕо в душ≥ не душа, а вина...
... рапл¤ сов≥ст≥ Ї ще на денц≥?
¬она в≥рить ≥ в краплю твою...
ор≥нн¤ трагед≥њ поет вбачаЇ саме у моральн≥й площин≥. ÷е багатол≥тнЇ Ђхристопродавствої, споживацьки-варварське ставленђн¤ до природи та њњ закон≥в. ≤ помста Ч це „орнобильська мадонна. ”с¤ поема ≤вана ƒрача Ч це крик болю знищеного покол≥нн¤, вмираючого народу, ¤кий хоче жити, може жити. јле чи замисл¤тьс¤ сини ”крањни, чи вр¤тують свою ћат≥р-Ѕатьк≥вщину? ўо њм треба дл¤ цього? “а того, чого й дос≥ не стаЇ цим самим синам Ч почутт¤ в≥дпов≥дальност≥. ¬≥дпов≥дальност≥ за кожен св≥й крок, кожен св≥й вчинок, нав≥ть слово, думку, бо може принести колена наша помилка страшн≥ насл≥дки, ¤к≥ уже не виправити, ¤к не виправити чорнобильськоњ катастрофи, ¤к не оживити мертв≥ простори навколо ѕрип'¤т≥, не заповнити рибою заражен≥ води р≥чки, не зробити здоровими хворих д≥тей, не повернути њм батьк≥в.
—хамен≥тьс¤, люди, поки ви ще жив≥!
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ≤вана ƒрача
