Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
«асоби сатиричного зображенн¤ д≥йсност≥ в пов≥ст≥ √ригор≥¤ в≥тки-ќснов'¤ненка Ђ онотопська в≥дьмаї
Ђ онотопська в≥дьмаї Ч найб≥льша гумористична пов≥сть √. в≥тки-ќснов'¤ненка. ÷¤ пов≥сть, у ¤к≥й автор см≥¤вс¤, щоправда, незлостиво, з людських хиб. ” цьому твор≥ присутн¤ майстерна сатира на житт¤ ≥ побут козацькоњ старшини XVIII стол≥тт¤. —правд≥, ск≥льки гумору вкладено в образ сотника «абрьохи, ¤кий нав≥ть не м≥г своЇњ сотн≥ перел≥чити, бо знав т≥льки до тридц¤ти, а ус¤ку бумагу називав лепортом, не вм≥ючи правильно вимовити слово. „и в образ писар¤ ѕ≥стр¤ка, грамот≥¤, що вчивс¤ у д¤ка аж двадц¤ть рок≥в ≥ Ђвже не взмогах списати сотню за дрижан≥Їм десниц≥ в≥д глумлен≥¤ п'¤нственного з молодиц¤миї. ј в ¤к≥ ком≥чн≥ ситуац≥њ потрапл¤ли сотник та писар! ќсь, наприклад, коли ѕ≥стр¤к по хворостин≥ л≥чив козацьку сотню, в≥н н≥¤к не м≥г зрозум≥ти, ¤кий же там чорт мандрувавї, бо коли л≥чив людей, то вс≥ були присутн≥, коли л≥чив зарубки на хворостин≥, то одного не дол≥чувавс¤. омед≥¤ вийшла, коли ћикита ”ласович сватавс¤ до ќлени-хорунж≥вни. ¬≥н ¤к Ђстав ту рацею казати, що йому д¤к скомпонував вже давненько дл¤ такого случаюї, то нав≥ть ≥мена переплутав. ¬загал≥, мова пов≥ст≥, њњ насм≥шкувато-глузливий тон дуже колоритн≥. якщо т≥льки прислухатис¤ до сл≥в пана ѕ≥стр¤ка, то н≥чого не второпаЇш. Ќаприклад, в≥н довго говорив, щоб сотник дав йому Ђповел≥те о сокрушательном преломлен≥њ с≥Їњ трикратно опаган≥в≥чноњ хворостини, ¤же нинЇ суть у ранз≥ лепорта...ї. јж коли побачив, що пан ћикита н≥чого не в≥дпов≥даЇ, бо не розум≥Ї його, просто спитав: Ђ“ак ламати?ї ќриг≥нальна за композиц≥Їю, насичена гротескно-см≥шними сценами й характеристиками, колоритна мовним малюнком, пов≥сть читаЇтьс¤ з великим ≥нтересом.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю √ригор≥¤ в≥тки-ќснов'¤ненко
