Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
”твердженн¤ сили народного духу в поем≥ ≤вана отл¤ревського Ђ≈нењдаї.
ѕоема ≤. ѕ. отл¤ревського Ђ≈нењдаї побачила св≥т у т≥ часи, коли на украњнськ≥й земл≥ все б≥льше ≥ б≥льше посилювавс¤ нац≥ональний гн≥т –ос≥њ. ” дискус≥¤х про украњнський народ досить поширена була думка про те, що, мовл¤в, немаЇ украњнського народу, що це лише плем'¤ без своЇњ мови, ¤ке живе на Ђокрањн≥ї –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. отл¤ревський же, написавши поему, ус≥м дов≥в, що украњнська мова Ї, що вона колоритна ≥ милозвучна. ” н≥й ”крањна заговорила, засм≥¤лас¤ своЇю р≥дною мовою. ¬же з перших р¤дк≥в твору ми потрапл¤Їмо в дивосв≥т украњнського житт¤ ≥ нац≥онального характеру: ≈ней був парубок моторний ≤ хлопець хоч куди козак, ”давсь на всеЇ зле проворний, «авз¤т≥ший од вс≥х бурлак. ¬ин¤тково важлива м≥с≥¤ судилас¤ ≤. ѕ. отл¤ревському Ч творити й утверджувати л≥тературну мову на народнорозмовн≥й основ≥. Ѕо ж не було до нього великих твор≥в, написаних живою мовою украњнського народу. ≤ ц≥Їю мовою автор Ђ≈нењдиї заговорив про народ, що маЇ своњ традиц≥њ, свою культуру. ≤. ѕ. отл¤ревський, розпов≥даючи начебто про античний св≥т, зображуЇ житт¤ козак≥в, звичањ украњнського сусп≥льства другоњ половини XVIII стол≥тт¤, наснажуЇ поему неповторним украњнським колоритом. “ак, от≥ козаки-тро¤нц≥ дуже любл¤ть гарну народну п≥сню: ѕро —агайдачного сп≥вали, Ћибонь, сп≥вали ≥ про —≥ч, як в п≥к≥нери набирали, як мандрував козак всю н≥ч. ј ¤кий щирий см≥х викликають у нас ол≥мп≥йськ≥ боги, богин≥, цариц≥, ¤ких автор переод¤гнув в украњнський простий од¤г Ч вони в сп≥дниц¤х ≥ оч≥пках, у кунтушах, хустках ≥ чобот¤х. ’≥ба не см≥шною Ї картина, коли ёнона Ђмчалась, ¤к осаї, до бога в≥тр≥в ≈ола: ¬пр¤гла в іринджол¤та павичку, —ховала п≥д кибалку мичку, ўоб не св≥тилас¤ коса. јле, посм≥¤вшись досхочу над геро¤ми поеми ≥ њхн≥ми пригодами, ми все-таки задумуЇмос¤ про реч≥ дуже серйозн≥. ѕодавши в перших двох частинах своЇр≥дну енциклопед≥ю побуту, звичањв ≥ в≥рувань, письменник показав, що украњнц≥ мають давн≥й родов≥д ≥ глибоке нац≥ональне кор≥нн¤. ≤ван отл¤ревський не просто заговорив про украњнський народ, а заговорив про його найславетн≥ш≥ часи Ч добу √етьманщини, тобто державност≥, в≥дображаючи козацьку славу своњх предк≥в. “≥льки нац≥онально св≥домий митець, ¤кий дбав про збереженн¤ мови, звичањв, традиц≥й ≥ взагал≥ нац≥ональноњ самобутност≥ р≥дного народу, м≥г написати так≥ р¤дки:
Ќо т≥льки щоб латинське плем'¤
”держало на в≥чне врем'¤
≤менн¤, мову, в≥ру, вид.
ќтже, заговоривши про украњнський народ, його ≥стор≥ю, ≤. ѕ. отл¤ревський не лише утверджував цей народ ¤к нац≥ю, а й в≥дстоював його майбутнЇ.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю отл¤ревського ≤вана
