Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
¬х≥д Ѕуковини в украњнське л≥тературне житт¤ через творч≥сть ёр≥¤ ‘едьковича
ЂЅуковинський солов≥йї Ч так називають ёр≥¤ ‘едьковича, видатного поета, прозањка, талановитого посл≥довника й однодумц¤ великого обзар¤. «начний вплив на формуванн¤ л≥тературно-естетичних погл¤д≥в митц¤ мала украњнська народна поез≥¤, а також щире захопленн¤ творами √. в≥тки-ќснов'¤ненка, ћарка ¬овчка, “араса Ўевченка. ѕеребуванн¤ на в≥йськов≥й служб≥ зблизило ‘едьковича з простими жовн≥рами, кра¤нами, що також спри¤ло зм≥цненню його св≥тогл¤дних позиц≥й. ѕоетичн≥ й прозов≥ твори ё. ‘едьковича, дом≥нантною ознакою ¤ких був романтизм, п≥д≥ймали важлив≥ соц≥альн≥ й морально-етичн≥ проблеми. јвтор щиро д≥литьс¤ з читачами своњми настро¤ми ≥ враженн¤ми, викриваЇ небезпеки жовн≥рськоњ служби, тужить за р≥дним ѕ≥дг≥р'¤м, осп≥вуЇ св≥т гуцульських звичањв, пов≥р'њв, легенд... —воњми художн≥ми творами письменник дођв≥в, що в основ≥ украњнськоњ поез≥њ повинна бути жива народна мова, ≥ в цьому його велика заслуга ¤к поета ≥ громад¤нина. ¬ажко пробивала соб≥ дорогу неповторн≥сть ‘едьковича-поета, оск≥льки необ'Їктивна критика часто дор≥кала йому за н≥бито пр¤ме насл≥дуванн¤ Ўевченка. ÷е невм≥нн¤ побачити справжнього, ориг≥нального ‘едькововича довгий час т¤ж≥ло над його творчою долею. ƒ≥йсно, в творчост≥ обох митц≥в багато сп≥льних мотив≥в, оск≥льки вони однаково бачили життЇв≥ проблеми, однаково любили народну творч≥сть, р≥дну мову, ”крањну та њњ багатостраждальний народ. ќднак без переб≥льшенн¤ можна сказати, що поез≥¤ ‘едьковича позначена особливою своЇр≥дн≥стю: поет творчо використовуЇ експресивну метафоричн≥сть фольклору, вимисел, ви¤вл¤Ї увагу до загадкового, сповненого поетичноњ таЇмниц≥ символ≥чного народного Ђд≥йстваї. ” окремих в≥ршах циклу Ђќкрушкиї Ч Ђ«олот≥ зор≥ї, Ђ’то так високої, Ђћ≥с¤цю-кн¤зюї, Ђ’то се летить ≥з-за мор¤ї Ч поет постаЇ майстром лакон≥чного зображенн¤ через прекрасн≥ л≥ричн≥ м≥н≥атюри. јвтор утверджуЇ нове розум≥нн¤ ≥ природи, ≥ людини, ≥ сусп≥льних ¤вищ Ч через л≥ричне осмисленн¤. ќсобливе м≥сце в поетичн≥й спадщин≥ митц¤ пос≥даЇ жовн≥рська тема. «асобами народноњ поетики автор розкриваЇ драматизм переживань, настроњ, спод≥ванн¤ жовн≥р≥в, ¤к≥ в нелюдських умовах ц≥сарського в≥йська зберегли н≥жну, вразливу душу, пор¤дн≥сть, почутт¤ власноњ г≥дност≥. √либоким драматизмом позначен≥ в≥рш≥ Ђ—тарий жовн≥рї, Ђƒезертирї, ЂЋистї, Ђ«≥лл¤ї, Ђ—п≥ванкаї, Ђѕри в≥дход≥ї, в ¤ких висловлюЇтьс¤ жаль за втраченими л≥тами на ц≥сарськ≥й служб≥, розпов≥даЇтьс¤ про бол≥сну розлуку жовн≥ра з милою, про важку тугу за дом≥вкою, за р≥дним краЇм. ‘едькович увесь час замислювавс¤ над важким ≥ безправним становищем труд¤щого люду, ус≥Їю душею сп≥вчував знедоленим, викривав ≥ засуджував соц≥альну неправду, в≥рив у перемогу народу:
≤ буде заплата,≥ будуть платить
Ќе пеклом, а кров'ю, г≥ркими сльозами!
‘едькович завжди розум≥в шк≥длив≥сть розр≥зненн¤ украњнських земель, закликав до об'Їднанн¤ вс≥х прогресивних сил. ” в≥рш≥ Ђƒо мого брата ќлекси „ерн¤вськогої поет пише:
ћости, брате ќлексику,
ћости ти, м≥й друже,
™днай нашу Ѕуковину « „ервоною –усев.
Ѕагатою за тематикою та проблематикою Ї також проза ‘едьковича, в ¤к≥й розкриваютьс¤ глибок≥ почутт¤ й переживанн¤ героњв, њхн≥ радощ≥ й стражданн¤, складн≥ соц≥альн≥ й особист≥ кол≥з≥њ (пов≥сть ЂЋюба-згубаї, опов≥данн¤ ЂЎтефан —лавичї, Ђ обзар ≥ жовн≥риї, Ђ—ерце не навчитиї, Ђѕобратимї, Ђ—афат «≥ничї та ≥н.). ” 70-х роках XIX стол≥тт¤ ≤. ‘ранко писав, що Ђсеред пустоти мисл≥, серед пустоти бес≥ди ≥ д≥ла на зах≥дноукрањнських земл¤х раптом з'¤вивс¤ св≥жий ≥ самобутн≥й талант, ¤кий добре знав ≥ людське житт¤, ≥ людську душуї. „ерез творч≥сть ё. ‘едьковича до нас прийшла Ѕуковина з њњ поетикою, з њњ гордим волелюбним ≥ працьовитим гуцулом, з њњ прагненн¤м до об'Їднанн¤ в Їдину соборну ”крањну.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ‘едьковича ёр≥¤
