Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
√острота й актуальн≥сть посланн¤ “араса Ўевченка Ђ≤ мертвим, ≥ живим, ≥ ненарожденним...ї
Ќаш нац≥ональний пророк, великий украњнський поет “арас Ўевченко любив р≥дну землю пристрасно, добре розум≥в свою в≥дпов≥дальн≥сть за њњ майбутню долю. “ому поет ставитьс¤ ≥ до сп≥вв≥тчизник≥в вимогливо, його слово нер≥дко сповнене пекучих докор≥в за њхню пасивн≥сть ≥ байдуж≥сть. «разком такоњ вимогливоњ любов≥ Ї посланн¤ Ђ≤ мертвим, ≥ живим, ≥ ненарожденним...ї. «вертаючись до своњх земл¤к≥в, Ўевченко все-таки найб≥льше ≥рон≥чних зауважень, докор≥в, спопел¤ючих характеристик адресуЇ осв≥ченим верствам, тим, хто мав би просв≥тити Ђнайменшого братаї. Ўевченко показуЇ брехливий л≥берал≥зм, фарисейство ≥ водночас хижацьке нутро Ђвбол≥вальник≥вї за Ђненьку ”крањнуї Ч украњнських Ђпан≥в ≥ п≥дпанк≥вї. ¬≥н пише про них з гн≥вною ≥рон≥Їю та сарказмом: Ђ...шкуру дерете з брат≥в незр¤чих, гречкос≥њв...ї; Ђ...кайданами м≥н¤ютьс¤, правдою торгують...ї; Ђ...щоб ви не вертались, щоб там ≥ здихали, де ви поросли!ї. ¬се це, ¤к висловивс¤ один ≥з сучасних досл≥дник≥в творчост≥ “. Ўевченка, звучить, Ђмов л¤пас по знахабн≥л≥й пиц≥ї костюмних пан≥в-патр≥от≥в. –озв≥нчуючи фальшиве украњнолюбство пом≥щик≥в, поет ≥з сучасного проектуЇ св≥й погл¤д в минуле. ¬≥н скидаЇ з п'Їдестал≥в лжезаступник≥в народних з-пом≥ж гетьман≥в ≥ козацькоњ старшини:
–аби, подножки, гр¤зь ћоскви,
¬аршавське см≥тт¤...
«атаврувавши своњм гн≥вним словом гр≥ховн≥ Ђд≥лаї Ђземл¤к≥вї у минулому й сучасному, Ўевченко звертаЇтьс¤ й до Ђненарожденнихї, адже його посланн¤ Ч то глибок≥ ф≥лософсько-пол≥тичн≥ роздуми над долею ”крањни. јфористичн≥ пророцтва великого поета звучали пересторогою не т≥льки дл¤ його сучасник≥в, вони особливоњ гостроти й актуальност≥ набувають у наш час: Ђ—хамен≥тьс¤! Ѕудьте люди, бо лихо вам будеї, Ђ...≥ премудрих немудр≥ одур¤ть!ї. “им, хто використовуЇ сьогодн≥ народ ¤к зас≥б дл¤ дос¤гненн¤ своЇњ пол≥тичноњ кар'Їри, своњх корисливих ц≥лей, варто прислухатис¤ до пророчих Ўевченкових сл≥в: ЂЌастане суд, заговор¤ть ≥ ƒн≥про, ≥ гориї. ѕерепадаЇ в≥д поета ≥ Ђнайменшому братуї, Ђсинам сердешноњ ”крайниї Ч за њх рабську психолог≥ю, за примиренн¤ ≥з самим статусом мовчазного раба. ѕроте гн≥вна критика в посланн≥ не викликала знев≥ри, вона наснажувала украњнську ≥нтел≥генц≥ю на боротьбу в ≥м'¤ нац≥онального самоствердженн¤ Ѕатьк≥вщини. Ўевченкове посланн¤ ЂдружнЇЇї, бо, прагнучи народов≥ добра, кращоњ дол≥, поет показуЇ шл¤хи њх дос¤гненн¤. ¬перше в украњнськ≥й л≥тератур≥ було поставлено проблему мисл¤чоњ ел≥ти ≥ народу ¤к проблему нац≥онально-пол≥тичну. “≥льки нац≥ональне Їднанн¤, т≥льки грођмад¤нський мир, ¤к водночас ≥ просв≥тленн¤ зв≥льненого народу ≥ своњми, й загальнолюдськими, Ђчужимиї, духовними ц≥нност¤ми Ч ось що забезпеђчить ”крањн≥ щасливе майбутнЇ (у посланн≥ воно постаЇ в символ≥чних образах ЂсвоЇњ хатиї, Ђусм≥хненоњ матер≥ї, Ђсв≥ту ¤сного, невеч≥рньогої).
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю “араса Ўевченко
